Основні ознаки (юридичний склад) правопорушення

Основними ознаками правопорушення є об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона, об'єкт правопорушення і суб'єкт правопорушення.

Необхідність перерахованих ознак складу правопорушення викликається двома обставинами. По-перше, про факт правопорушення, причетності до нього даної особи і його відповідальності можна говорити тільки тоді, коли є всі чотири ознаки правопорушення.

По-друге, якщо не буде цих чотирьох ознак правопорушення, у державних владних органів з'явиться свобода вибору поведінки, азначить, можливий свавілля відносно громадян, і до відповідальності можуть бути притягнуті особи, які не скоїли правопорушення.

Кожен ознака правопорушення має свої власні риси. Однак значення ознаки правопорушення він набуває тільки в сукупності з іншими принципами. Взятий окремо, він має самостійний характер, часом навіть не є юридично значимим. Наприклад, вік людини характеризує його як дитину, підлітка, дорослого чи літнього, і лише в сукупності з іншими ознаками правопорушення вік має юридичне значення, оскільки він дає підставу вважати людину суб'єктом правопорушення і притягати його до відповідальності у разі, якщо він досяг повноліття або виключає таку можливість у разі його малоліття або неповноліття.

Інші ознаки або частини складу правопорушення мають юридичне значення, не будучи ознакою складу злочину. Однак, якщо вони стають частиною правопорушення, то набувають нові додаткові юридичні якості. Наприклад, різні матеріальні цінності належать конкретним людям на праві власності чи перебувають у їх володінні на інших правових підставах. Невласника і люди, що не володіють відносно їх ніякими правами, зобов'язані утримуватися від порушення їхніх прав. Ці відносини мають самостійне юридичне значення: вони є правовідносинами. У разі правопорушення дані правовідносини стають об'єктом правопорушення, тобто стають складовою частиною або ознакою останнього.

А такі ознаки, як суб'єктивна та об'єктивна сторони стають такими тільки в момент скоєнняправопорушення. Так, поведінку або дія людини стає об'єктивною стороною правопорушення тільки в момент порушення приписів закону, а намір вчинити правопорушення утворює суб'єктивну сторону правопорушення під час реалізації цього наміру.

Об'єктивна сторона правопорушення являє собою, як уже зазначалося, певна поведінка людини, яка називається діянням, Діяння може бути дією чи бездіяльністю, яке врегульовано законом і у зв'язку з цим має правове значення.

Дія характеризується активним поводженням особи, виконанням ним різних рухів тіла. До дій відносяться, наприклад, нанесення тілесних ушкоджень, вчинення крадіжки та інші.

Бездіяльність представляє собою утримання від дій, пасивну поведінку. Бездіяльністю є, приміром, ненадання лікарем медичної допомоги хворому, який її потребував і в результаті помер.

До діянь не належать почуття і думки людини, у тому числі спрямовані на вчинення правопорушення, якщо вони не виявилися в діях. Такі почуття і думки представляють собою голий умисел, який не має правового значення, не утворює правопорушення і покарати.

Не є діянням також дії або бездіяльності рефлекторного або інстинктивного характеру, а також вчинені проти своєї волі під впливом фізичного або психічного примусу або непереборної сили.

В даному випадку людина, дії якого не відповідають приписами закону, не є правопорушником, оскільки він діяв всупереч своїй волі і бажанням. У разі примусу він виступає як знаряддя правопорушення,а правопорушником є той, хто застосував примус.

Протиправність діяння означає його невідповідність приписам правових норм і порушення регульованих правом суспільних відносин.

Проте не завжди об'єктивна сторона обмежується діянням і його протиправністю. У деяких правопорушення необхідні також шкідливі наслідки, тобто заподіяння протиправним діянням шкоди інтересам громадян, їх майну, громадському порядку.

Шкода вважається завданою даними протиправним діянням, якщо між ним та шкідливими наслідками існує причинно-наслідковий зв'язок.

Причинно-наслідковий зв'язок має місце в тому випадку, коли діяння є причиною настання шкідливих наслідків. Її виявлення має особливе значення, якщо правопорушення вчинено кількома учасниками і необхідно знайти справжнього винуватця заподіяної шкоди. Наприклад, при вбивстві, здійсненому групою осіб, до відповідальності за вбивство може бути притягнутий тільки та людина, яка завдала удар або заподіяв тілесні ушкодження, які спричинили смерть. Решта учасників правопорушення можуть бути залучені за тілесні ушкодження, які заподіяли померлому чи за інші злочинні дії, які вони скоїли.

Можливі випадки, коли дане правопорушення не є причиною наступили наслідків. Наприклад, сторож, який охороняв об'єкт, заснув під час чергування. Об'єкт залишився не охороняється і була здійснена крадіжка іншими людьми. У цьому випадку сон сторожі не є причиною крадіжки, оскільки між ними немає прямого причинно-наслідкового зв'язку. Сторож може бути притягнутий до відповідальності за недбале ставлення до виконання своїх службових обов'язків, що призвеловтрату майна, а не за розкрадання.

Об'єктивна сторона, тобто протиправне діяння, являє собою зовнішню сторону правопорушення. Але будь-яке правопорушення має і внутрішню, суб'єктивну сторону, яка характеризує ставлення до скоєного самого правопорушника.

Суб'єктивна сторона являє собою психічний стан, вольову спрямованість суб'єкта права під час здійснення правопорушення, його внутрішнє ставлення до своєї поведінки. Вона, як правило, характеризує антисоціальну спрямованість особистості, її схильність до вчинення правопорушень. Залучення людини до відповідальності без урахування суб'єктивної сторони є об'єктивним поставленні йому правопорушення. Так, наприклад, притягнення до відповідальності всіх осіб, що опинилися на місці правопорушення в момент його вчинення, буде об'єктивним потягом по відношенню до тих, хто не був учасником правопорушення і не здійснював ніяких неправомірних дій.

Суб'єктивна сторона характеризується здатністю керувати своїми діями і відповідати за скоєне і наявністю провини.

Протиправне діяння вважається правопорушенням і тягне відповідальність тоді, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала те, що воно робило, і керувало своїми вчинками, цілеспрямовано домагаючись настання протиправних наслідків. Якщо ж суб'єкт в силу свого неповноліття чи психічного захворювання не усвідомлював суспільну небезпеку своїх дій і не міг свідомо керувати своїми діями, правопорушення не буде і юридична відповідальність не настане.

Вина являє собою одне з найважливіших юридичних явищ. Вона буває двох видів: у формі умислу і необережності.

Умисел ділитьсяна прямий і непрямий.

При прямому умислі правопорушник усвідомлює суспільну небезпеку свого діяння, передбачає його суспільно шкідливі наслідки і бажає їх настання. Наприклад, контрольний постріл в голову при замовне вбивство свідчить про прямий умисел.

При непрямого або евентуальне умисел правопорушник усвідомлює суспільну небезпеку свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки і свідомо допускає їх. Результатом діяння правопорушника у разі непрямого умисел може бути незакінчена правопорушення, тобто результат, якого бажав правопорушник, не настав. Наприклад, після пострілу в жертву з метою вбивства потерпілий залишився в живих.

Необережність виражається у формі самовпевненості чи недбалості.

При самовпевненості або легковажність правопорушник передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно вважає, що може їх уникнути. Наприклад, правопорушення вчинено впливом автомашини, у якої були несправні гальма, про що водій знав, але самовпевнено вважав, що може доїхати до місця призначення без пригод.

При недбалості правопорушник не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча за обставинами справи міг і повинен був передбачити. Наприклад, пожежа в установі виник в результаті того, що одна з працівниць пішла на обідню перерву, залишивши включеною електричну плитку.

В усіх чотирьох випадках людина вважається винним і несе відповідальність за свої діяння.

Якщо наступ суспільно небезпечних наслідків громадянин не міг і не повиненбув передбачити, то має місце випадок, казус, за який особа не несе відповідальності.

У цивільному праві, крім викладених форм виду, існує також змішана вина, при якій відповідальність за одне й те саме правопорушення можуть нести два і більше юридичних або фізичних особи, а також несе відповідальність за відсутності провини. Вина настає для власників, засобів підвищеної небезпеки. До них належить, наприклад, автотранспорт.

Суб'єктами правопорушень є юридичні або фізичні особи.

Юридичні особи можуть бути учасниками правопорушень з моменту їх державної реєстрації і до часу їх ліквідації. Вони можуть брати участь в делікатних правовідносинах, мати права і нести обов'язки тільки в межах, встановлених їх установчими документами.

Здатність фізичних осіб бути учасниками правопорушень визначається їх віком, психічним станом, фізичним здоров'ям і характером трудової діяльності, іншими обставинами. Так, наприклад, суб'єктом всіх кримінальних правопорушень можуть бути дієздатні особи досягли віку 16 років. Суб'єктами тяжких і небезпечних злочинів можуть бути особи, які досягли 14 років.

Суб'єктами деяких правопорушень можуть бути, так звані спеціальні суб'єкти права. До них відносяться, наприклад, посадові особи, водії автотранспортних засобів, капітани морських суден, військовослужбовці.

Об'єкти правопорушень являють собою різні суспільні відносини, соціальні цінності, права і свободи громадян, що охороняються державою. Вони поділяються на загальні, родові і безпосередні.

Загальним об'єктом є сукупність всіх суспільних відносин, що охороняються закономвід правопорушень. До них відносяться суспільні відносини, врегульовані кримінальних, адміністративних, цивільних, трудових та іншим законодавством, яке передбачає відповідні міри відповідальності.

Загальний об'єкт має загальнодержавне значення і правова охорона його забезпечує нормальне функціонування і розвиток всього суспільства.

Родовий об'єкт - це група однорідних і взаємопов'язаних між собою суспільних відносин, що охороняються законом. До них відносяться, наприклад, відносини власності, права і свободи громадян, управлінська діяльність державних органів.

Безпосередній об'єкт правопорушень - це конкретні персоніфіковані відносини даного фізичної або юридичної особи, а саме відносини з приводу його власності, прав і свобод, трудової чи іншої діяльності.

Виділяють також предмет правопорушення, який представляє собою конкретні матеріальні речі і цінності, з приводу яких вчиняються правопорушення.

Встановлення відповідності діяння всіма ознаками складу правопорушення називається кваліфікацією правопорушення.

Як вже зазначалося, юридичний склад правопорушення і відповідно юридична відповідальність суб'єкта правопорушення настає в тому випадку, якщо в діях людини присутні всі чотири ознаки правопорушення. Проте в законі передбачено обставини, що виключають відповідальність і за наявності всіх чотирьох ознак.

Такими обставинами є, наприклад, необхідна оборона, крайня необхідність, обгрунтований ризик і ін

Необхідна оборона має місце тоді, коли шкода здоров'ю, майну нападника особи завдано діями, спрямованими на захист від нападу, і коли захист відповідала характерові і небезпечності посягання.

Крайня необхідність представляє собою дії позапобігання збиткам, коли шкоду, заподіяну цими діями, менше шкоди, який міг бути заподіяна у разі бездіяльності.

Заподіяння шкоди в результаті ризику, якщо він обгрунтований, не тягне відповідальності. Ризик визнається обгрунтованим, якщо певна мета не могла бути досягнута не пов'язаним з ризиком дією, і особа, яка допустила ризик, вжив достатніх заходів, щоб запобігти шкоди.

У кримінальній законі зазначені і деякі інші обставини, які виключають протиправність діяння.