Головна Трудове право Гарантії і компенсації Поняття гарантій і компенсацій

Поняття гарантій і компенсацій

Термін «гарантія» означає забезпечення, порука. У трудовому законодавстві йому надається різне значення. У широкому сенсі гарантії - це все кошти, способи та умови, за допомогою яких забезпечується реальне здійснення наданих працівникам прав у галузі соціально-трудовьгс відносин. У цьому сенсі до гарантій можуть бути віднесені всі правові засоби і способи (норми права та діяльність з їх реалізації), що забезпечують вступв трудові правовідносини, охорону і відновлення трудових прав працівників (наприклад, гарантії при укладенні трудового договору (ст. 64, 220 ТК), державні гарантії з оплати праці (ст. 130) та ін

Разом з тим у трудовому законодавстві термін «гарантія» має й інший, більш вузький зміст. У цьому сенсі гарантії - це лише ті правові засоби, за допомогою яких забезпечується збереження за працівником певних прав у випадках, коли він не виконує свою трудову функцію у зв'язку з виконанням обов'язків відповідно до законодавства. Зазвичай у таких випадках, передбачених законодавством, за працівником зберігається місце роботи і середній заробіток, щоб запобігти його втрати.

Крім гарантій, трудове законодавство передбачає виплату компенсацій для відшкодування певних витрат, пов'язаних з виконанням трудових або інших обов'язків. Під компенсаціями розуміються грошові виплати для відшкодування додаткових витрат, понесених працівниками у зв'язку з виконанням ними трудових чи інших встановлених федеральним законом обов'язків (ст. 164 ТК).

Основні випадки надання гарантій (у вузькому сенсі) і компенсацій передбачені в ст. 165 ТК. Вони надаються при:

службові відрядження, переїзді на роботу в іншу місцевість;

роботу в іншу місцевість

1. Службова відрядження - це поїздка працівника за розпорядженням роботодавця на певний термін для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи (ст. 166 ТК).

На відміну від раніше діючого законодавства Трудовий кодекс не встановлює граничного терміну відрядження, який визначається роботодавцем виходячи з характеру службового доручення, і не передбачає його обов'язкового виконання в іншій місцевості, а лише поза місцем постійної роботи, тобто поза місцем знаходження роботодавця. Не визнаються службовими відрядженнями службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний характер (наприклад, працівників, які обслуговують пасажирські поїзди, рухомих будівельних і монтажних організацій).

Скерування працівника у відрядження оформляється наказом (розпорядженням) керівника організації, на підставі якого йому видається посвідчення про відрядження, де зазначається час перебування у відрядженні (час прибуття і вибуття з пунктів призначення). Зазвичай видається також службове завдання на відрядження, після повернення з якої працівник подає звіт про його виконання.

При направленні працівника в службове відрядження йому гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку, а також відшкодуваннявитрат, пов'язаних з відрядженням (ст. 167 ТК).

1.1.Гарантія збереження місця роботи (посади) полягає в тому, що працівник, направлений у відрядження, не може бути під час перебування в ній переведений на іншу роботу або звільнений з ініціативи роботодавця (крім ліквідації організації). За весь час відрядження, включаючи час перебування в дорозі, за працівником зберігається середній заробіток, підрахований за правилами ст. 139 ТК. Заробітна плата на прохання відрядженого працівника пересилається йому за рахунок відряджуючої організації. При направленні у відрядження особи, яка працює за сумісництвом в іншій організації, середній заробіток зберігається тією організацією, якій він відряджений. У разі направлення у відрядження одночасно з основної та поєднує роботі середній заробіток зберігається по обох посадам.

1.2.Кроме надання цих гарантій, роботодавець компенсує відрядженому працівникові: витрати на проїзд; витрати по найму житлового приміщення; додаткові витрати, пов'язані з проживанням поза місцем постійного місця проживання (добові); інші витрати, зроблені працівником з дозволу або відома роботодавця (ст. 168 ТК). За загальним правилом норми та порядок відшкодування цих витрат повинні визначатися не вцентралізованому, а в локальному порядку - колективним договором або локальним актом організації. Разом з тим розміри відшкодування для організацій, що фінансуються з федерального бюджету, встановлені в централізованому порядку постановою Уряду РФ від 02.10.2002 № 729 «Про розміри відшкодування витрат, пов'язаних із службовими відрядженнями на території Російської Федерації, працівникам організацій, що фінансуються за рахунок коштів федерального бюджету », яке набуло чинності з 1 січня 2003 р. і передбачає наступні норми їх відшкодування:

повідомлення, характеру виконуваного завдання, а також необхідності створення працівнику умов для відпочинку.

з виробничою діяльністю, включаються до собівартості продукції і для цілей оподаткування приймаються в межах, встановлених законодавством.

1.3. Особливий порядок відшкодування витрат передбачений для поїздок працівників при виконанні робіт вахтовим методом. Оскільки на відміну від звичайних службових відряджень така робота носить для них постійний характер, їм взамін добових виплачується надбавка до тарифної ставки (посадового окладу), розмір якої диференційований залежно від регіонів.

Працівникам організацій, що фінансуються з федерального бюджету, які виконують роботи вахтовим методом, за кожний календарний день перебування в місцях виконання робіт у період вахти, а також за фактичні дні знаходження в дорозі від місця розташування роботодавця (пункту збору) до місця виконання роботи і назад виплачується замість добових надбавка за вахтовий метод роботи в наступних розмірах: у районах Крайньої Півночі і прирівняних до них місцевостях - 75% тарифної ставки (окладу); в районах Сибіру і Далекого Сходу - 50% тарифної ставки (окладу); в інших районах - 30% тарифної ставки (окладу). Розмір надбавки не повинен перевищувати розмір встановленої норми витрат на виплату добових, передбаченихпрацівникам організацій, що фінансуються з федерального бюджету, за кожен день їх знаходження у службовому відрядженні на території РФ, тобто 100 руб. (Постанова Уряду РФ від 03.02.2005 № 51).

^ 2. Відшкодування витрат при переїзді на роботу в іншу місцевість. Оскільки переїзд на роботу в іншу місцевість зазвичай вимагає додаткових витрат, законодавство про працю передбачає обов'язок роботодавця відшкодувати працівнику такі витрати. Обов'язок роботодавця виникає, якщо переїзд на роботу відбувається за попередньою домовленістю з ним, наприклад при укладанні трудового договору з організацією, розташованої в іншій місцевості, при переведенні працівника в іншу організацію, розташовану в іншій місцевості, при перекладі самої організації в іншу місцевість - словом, у всіх випадках, коли між роботодавцем та працівником досягнуто угоду про роботу в іншій місцевості.

Відшкодуванню підлягають: витрати по переїзду працівника, членів його сім'ї та перевезенню майна, за винятком випадків, коли роботодавець надає працівнику відповідні засоби пересування; витрати з облаштування на новому місці проживання (ст. 169 ТК). Конкретні розміри відшкодування визначаються у письмовій формі угодою сторін трудового договору.

Для організацій, що фінансуються з федерального бюджету, норми відшкодування передбачені постановою Уряду РФ від 02.04.2003 № 187 «Про розміри відшкодування організаціями, що фінансуються за рахунок коштів федерального бюджету, витрат працівникам у зв'язку з їх переїздом на роботу в іншу місцевість». У цих випадках оплачуються витрати по переїзду працівника та членів його сім'ї (включаючи страховий внесок на обов'язкове особисте страхування пасажирів на транспорті, оплату послуг з оформлення проїзних документів, витрати за користування в поїздах постільними речами) - у розмірі фактичних витрат, підтверджених проїзними документами, але не вище вартості проїзду.

Відшкодовуються витрати по перевезенню майна залізничним, водним та автомобільним транспортом (загального користування) в кількості до 500 кг на працівника і до 150 кг на кожного який переїжджає члена його сім'ї - у розмірі фактичних витрат, але не понад тарифів, передбачених для перевезення вантажів залізничним транспортом.

Оплачуються також витрати з облаштування на новому місці проживання: на працівника - у розмірі місячного посадового окладу (місячної тарифної ставки) за новим місцем роботи і на кожного який переїжджає члена йогосім'ї - у розмірі 1 / 4 посадового окладу (1 / 4 місячної тарифної ставки) працівника.

Працівнику, крім того, виплачуються добові - у розмірі 100 руб. за кожний день перебування у шляху проходження до нового місця роботи.

Витрати по переїзду членів сім'ї працівника і з провезення їх майна, а також з облаштування їх на новому місці проживання відшкодовуються в тому випадку, якщо вони переїжджають на нове місце проживання працівника до закінчення одного року з дня фактичного переїзду працівника.

Витрати по переїзду можуть відшкодовуватися цими організаціями і в більш високих розмірах (якщо вони зроблені працівником за згодою роботодавця) за рахунок економії коштів, виділених з федерального бюджету на їх утримання, та інших джерел.

Отримання працівником компенсацій по переїзду тягне за собою його обов'язок прибути до нового місця роботи і виконувати умови трудового договору. При порушенні в тій чи іншій формі цього обов'язку для працівника виникають несприятливі правові наслідки. Так, працівник зобов'язаний повністю повернути кошти, виплачені йому у зв'язку з переїздом на роботу в іншу місцевість увипадках:

а) якщо він не приступив до роботи у встановлений термін без поважної причини;

б) якщо він до закінчення строку роботи, визначеного трудовим договором, а за відсутності визначеного строку - до закінчення
про дного року роботи звільнився за власним бажанням без поважної причини або був звільнений за винні дії, які стали підставою припинення трудового договору.

Працівник, який не з'явився на роботу або відмовився приступити до неї з поважної причини, зобов'язаний повернути виплачені йому кошти за вирахуванням понесених витрат на переїзд його та членів його сім'ї, а також з провезення їхнього майна.