причини поразки директорії

Міжнародне право періоду Стародавнього світу

Система юридичних принципів і норм, поступово склалися в період з 4 тис. до н. е.. по 476 р. н. е.. і що регулювали відносини держав тієї історичної епохи, іменується міжнародним правом Стародавнього світу.

Міждержавні правові норми почали складатися в 4 тис. до н. е.. з виникненням перших рабовласницьких держав на базі вже наявних правил переддержавного міжплемінного «права». Батьківщиною міжнародного права з'явився Близький Схід, долини річок Тигру, Євфрату, Нілу. Саме там в 4 тис. до н. е.. утворилися найдавніші держави. У процесі взаємодії між ними формувалися перші міждержавні правові норми.

Основними рисами таких міждержавних правових норм були:

1) прийшли з переддержавного міжплемінного «права» правила, закріплені в звичаях і договорах:

2) релігійність;

3) регіоналізм;

4) звичай як головне джерело міжнародного права.

У той час були відсутні міжнародні відносини в сучасному розумінні. У сферу світового ринку і глобальних зв'язків не були включені цілі континенти (Америка, Австралія, більша частина Африки), невідомі європейцям, населення яких жило ще при родовому ладі. У різних географічних районах мали місце свої центри міжнародного життя (Близький Схід, Індія, Китай, Греція, Рим та ін.) Вони включали порівняно невеликі групи держав, що підтримують між собою більш-менш стійкі зв'язки.

Найдавнішим з відомих на сьогоднішній день міжнародно-правовим актом вважається договір близько 3100 р. до н. е.., укладений між правителями месопотамських міст Лагаш та Умма. Він підтверджував державний кордон і говорив про її недоторканності. За договором суперечки сторін повинні були вирішуватися мирним шляхом на основі арбітражу. Зобов'язання по виконанню договору гарантувалося клятвами зі зверненням до богів.

До перших древнім договорами слід було б віднести і договір хетського царя Хаттушіля III з єгипетським фараоном Рамзеса II (початок XIII ст. До н. Е..). Це був договір, відображав у своєму тексті світ і братерство двох народів, взаємну підтримку один одного у війні проти загарбників, видачу рабів-утікачів.

У період зародження норм міжнародного права його суб'єктами в Давньому Єгипті вважалисяфараони, царі та інші правителі, а що стосується Індії, то вона не знала рівності суб'єктів міжнародного права. Наслідком цього з'явився інститут визнання, і держава, що отримала його, визнавалося незалежною у внутрішніх та зовнішніх справах. У Стародавній Греції (VI-IV ст. До н. Е..) Суб'єктом міжнародного права був кожний поліс1, що передбачало його власне громадянство і державну територію, а тому він (поліс) мати право вести дипломатичні зносини, оголошувати війну і укладати мир.

Головним засобом ведення зовнішньої політики найдавніших країн були війни. У Єгипті під час війни панував юридично не обмежений свавілля. Переможені та їх майно як видобуток переходили у власність переможця. В Індії звичаї права війни були найбільш розвиненими, вони отримали закріплення в «Законах Ману» і «Артхашастра». Але якщо війна і вважалася правомірним дією, то вона розглядалася як небажане явище. Тут же зустрічалися і певні обмеження. Так, не можна було вбивати жінок, дітей, старих і поранених, а також осіб, що здалися в полон. Недоторканністю користувалися храми та інші культові споруди і їх служителі. У той час вже існували норми, що обмежують застосування зброї. Небезинтересен і той факт, що саме в Індії виникли перші юридичні правила про ведення війни на морі. У Китаї (II-I тис. до н. Е..) Аналогічно складалися певні норми права війни, що мали свою специфіку.Оскільки Китай вів часті міжусобні війни, то й життєвий принцип «цанипі», який означав «поїдання земель сусідів», отримав тут найбільше значення.

Що стосується Греції, то вона розуміла війну як боротьбу усіх громадян одного поліса з усіма громадянами іншого. Кількість норм, що обмежують застосування певного зброї, було не настільки велика. Цікаво також, що при взятті будь-якого ворожого міста вбивство мирних жителів вважалося цілком правомірним. У греків не існувало режиму полонених. Так, переможені могли бути піддані тортурам і вбиті, а майно їх знищено. Нарівні з цим у Греції вже знали стан нейтралітету і невтручання. Нейтралітет був можливий тільки під час війни, а невтручання - і в мирний час.

А ось у Римі всі війни вважалися справедливими, бо, на думку римлян, велися вони з волі богів. Внаслідок цього війни не були пов'язані будь-якими юридичними обмеженнями. Звідси й жорстокість римської армії, що не щадила нікого. Навіть святині народів - храми піддавалися спустошенню.

Не тільки в процедурі оголошення війни і її ведення була в наявності релігійність, її можна простежити і в дипломатії. У Китаї питання церемоніального характеру відображали звичаї того часу. Так, що склалися ритуальні норми про прийом послів та укладанні договорів супроводжувалися обрядами і жертвопринесеннями.

Стародавні греки не знали інституту постійного дипломатичного представництва, і найчастіше посольства носили одноразовий характер.Послам видавали документи, що засвідчують їх офіційний статус і уповноважують на право ведення переговорів. Документ був у вигляді здвоєних навощенних дощечок і іменувався дипломом (звідси і виникнення слова «дипломатія»). Недоторканність послів була загальновизнаною, порушення її могло призвести до війни. За який існував в Римі переконання посли перебували під охороною богів і були також недоторканні. Від послів вимагалося велике мистецтво вести переговори, укладати угоди про мир, союз і взаємну допомогу.

Пізніше зустрічаються договори про торгівлю і права іноземців, безправне становище яких було серйозною перешкодою в розвитку торгових відносин. Найбільш яскравим прикладом тут була Греція. У греків став складатися інститут Проксенія (покровителів), на початку свого розвитку носив особистий характер. Потім поступово цей інститут придбаває державні риси. Проксен був захисником іноземних громадян в своєму полісі. У Римі була створена посада претора перегрінуса - посадової особи, що визначав принципи та норми, пов'язані з положенням іноземців та їх перебуванням в Римі. Він також дозволяв суперечки між ними. Пізніше із зазначених інститутів сформувалося консульська право.

У цей же період в Індії та Китаї були відомі різні форми посередництва і арбітражних судів Так, в 546 р. до н. е.. був скликаний общекітайскій конгрес. Результатом його стало підписання договору про ненапад, що передбачав мирне вирішення спорів шляхом звернення, що сперечаються, до арбітражу.

Закінчується період міжнародного права Стародавнього світу з падінням Західної Римської імперії у 476 р. н. е.. До цього часу Рим увібрав у себе всі «новонароджені» інститути міжнародного права та доповнив їх своїми специфічними рисами. Коли війна не закінчувалася повним підкоренням, полягав мирний договір. З III в. до н. е.. був договір про заступництво, який передбачав попередню здачу зброї, видачу супротивною стороною своїх вождів і заручників. Переможена сторона залишалася разом з тим суб'єктом міжнародного права. Надалі договір про покровительство став полягати й у мирний час. Держави, що одержали його, ставали союзниками Риму. Від мирних договорів відрізнявся договір перемир'я. Останній підписувався командуючим армією, консулом або легатом і, хоча умовно набував чинності негайно, підлягав ратифікації.

Період зародження міжнародного права плавно переходить у наступний етап, нерозривно пов'язаний з виникненням феодальних відносин.

гигиенические требования к подбору школьной мебели