Головна Міжнародне право Міжнародне право прав людини Основні міжнародні документи в галузі прав і свобод людини
нереєстрове козацтво

Основні міжнародні документи в галузі прав і свобод людини

Міжнародно-правові документи в галузі прав і свобод людини стали прийматися тільки після Другої світової війни. Першим таким документом стала прийнята 111 сесією Генеральної Асамблеї ООН 12 грудня 1948 Загальна декларація прав людини. З тих пір за рішенням ООН 12 грудня проголошено Днем прав людини.

Загальна декларація прав людини складається з преамбули та 30 статей, в яких сформульовано комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав і свобод людини. У сферу цивільних прав Декларація включила права: на життя, свободу та особисту недоторканість (ст. 3); свободу від рабства або перебування у підневільному стані (ст. 4): свободу від катувань чи жорстокого, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження та покарання ( ст. 5); визнання правосуб'єктності кожної людини,де б він не знаходився (ст. 6); рівність усіх людей перед законом і рівний захист, без будь-якої різниці, закону; рівний захист від дискримінації і від підбурювання до неї (ст. 7); ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав людини, наданих їй конституцією або законом (ст. 8); свободу від довільного арешту, затримання або вигнання (ст. 9); розгляд, у разі необхідності, справи кожної людини на основі повної рівності прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом (ст. 10); презумпцію невинності (ст. 11); невтручання в особисте і сімейне життя кожного; недоторканність житла; таємницю кореспонденції; на честь і репутацію (ст. 12); вільне пересування і вибір місця проживання в межах кожного держави; можливість залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну (ст. 13); право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком (ст. 14); громадянство, неможливість його позбавлення (ст. 15) ; право на вступ у шлюб і заснування сім'ї (ст. 16); право володіти своїм майном як одноособово, так і спільно з іншими (ст. 17); свободу думки, совісті і релігії (ст. 18); свободу переконань і вільне їх вираз (ст. 19).

У Декларацію включені наступні політичні права: свобода мирних зборів і асоціацій, а також свобода відпримусу вступати до будь-якої асоціації (ст. 20); брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників; рівний доступ до державної служби в своїй країні (ст. 21).

У систему економічних і соціальних прав і свобод людини включені: право кожної людини на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (ст. 22); право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці, на захист від безробіття; право на рівну оплату за рівну працю; право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і, при необхідності, іншими засобами соціального забезпечення; право створювати профспілки і входити до них для захисту своїх інтересів (ст. 23); право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку (ст. 24); право кожного на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримки здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття , хвороби,інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку загрози засобів до існування через незалежні від неї обставини (ст. 25).

Серед культурних прав Декларація виділила: право кожної людини на безкоштовної початкової і загальну освіту, яка має бути обов'язковим; на загальнодоступність технічного та професійної освіти, а також на однакову доступність для всіх на основі здібностей кожного вищого освіти (ст. 26); право кожної людини вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися благами, а також право на інтелектуальну власність (ст. 27).

В якості однієї з гарантії перерахованих прав і свобод людини Декларація вказала на те. що кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цьому документі, можуть бути повністю здійснені (ст. 28).

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (ст. 29).

Важливо відзначити, що Декларація 1948 вказала на наявність у кожної людини обов'язків перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток особистості (ст. 29).

Оцінюючи Загальну декларацію прав людини 1948 р.,слід сказати, що вона стала першим розгорнутим міжнародним документом у галузі прав людини. Тому її значення велике, незважаючи на те що Декларація не мала для держав обов'язкової юридичної сили.

Радянський Союз під час голосування за Декларації утримався. Підставою для утримання від голосування послужили наступні недоліки документа: 1) у ньому не було закріплено право на самовизначення народів, а також особливі права національних меншин; 2) у Декларації нічого не говорилося про заборону пропаганди війни; 3) у документі не містилася положень про заборону діяльності фашистських та інших антинародних організацій.

18 грудня 1966 були відкриті для підписання і подальшої ратифікації два найважливіших документа в галузі прав людини: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Пакти набули чинності в 1976 р.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права містить 53 статті, дві третини яких присвячені безпосередньо прав людини. Тут закріплені, по суті, ті ж права і свободи людини, які містяться у Загальній декларації вдачу людини 1948 року

Слід зазначити, що недоліки, які були в Декларації і в силу яких СРСР утримався при голосуванні по ній у 1948 р., в даному Пакті усунені. Зокрема, у ст. ! Пакту закріплено право народів на самовизначення і випливаєз цього право на вільне встановлення свого політичного статусу, вільне забезпечення свого економічного, соціального та культурного розвитку, а також право вільно розпоряджатися своїми природними багатствами та ресурсами. Статтею 20 передбачено, що будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом. Те ж саме відноситься до заборони всякого виступу на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі чи насильства.

Біля однієї третини статей Пакту (16 статей: з 28-ї по 43-у) присвячені механізму реалізації положень цього документа. У них прописані порядок формування і повноваження Комітету з прав людини, створення якого наказано Пактом. Комітет складається з 18 членів, що обираються таємним голосуванням на чотирирічний термін. Держави - учасники Пакту зобов'язані подавати доповіді щодо дотримання прав людини Генеральному секретарю ООН, який направляє їх до Комітету для розгляду.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права має два факультативних протоколи. Перший з них прийнятий тоді ж, коли й сам Пакт, тобто 16 грудня 1966 Цей Протокол передбачає наділення Комітету з прав людини, створюваного на основі положень Пакту, компетенцією приймати і розглядати повідомлення від підлягаючих юрисдикції держави - учасниці Протоколу осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення даними державою-учасником будь-якого з прав, викладених у Пакті. Звертатися до Комітету з прав людини можутьособи, вичерпали всі наявні внутрішні засоби правового захисту. Представлене повідомлення Комітет доводить до відома що бере участь у Протоколі держави, яке протягом шести місяців зобов'язане надати до Комітету письмові пояснення або заяви, що роз'яснюють це питання і заходи, якщо вони були прийняті даними державою.

Перший Факультативний протокол набув чинності, як і сам Пакт, 23 березня 1976 У ньому бере участь приблизно половина держав світу, в тому числі Російська Федерація - з 1 січня 1992

Другий Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, спрямований на скасування смертної кари, був відкритий для підписання і ратифікації 15 грудня 1989 У ньому беруть участь декілька десятків держав. Російська Федерація в ньому не бере участь, оскільки в даний час не готова скасувати страту.

За 27 років дії Пакту про громадянські та політичні права в Комітет з прав людини Російська Федерація направила п'ять доповідей про дотримання положень даного Пакту, останній з яких був представлений в 2003 р. Доповідь Росії було розглянуто Комітетом 23-24 жовтня 2003 р. за участю російської делегації на чолі з міністром юстиції Російської Федерації. Розглянувши його, Комітет з прав людини представив заключні замечанія1. Загалом члени Комітету дійшли висновку про значний прогрес, досягнутому Російською Федерацією у справі виконання своїхзобов'язань по Пакту, висловили задоволення таким, що відбувся конструктивним діалогом.

Зокрема, міжнародні експерти вітали заснування інституту Уповноваженого з прав людини, що було однією з рекомендацій Комітету за підсумками розгляду попереднього, четвертої періодичної доповіді Російської Федерації; відзначили важливість зроблених кроків з забезпечення застосування судами загальної юрисдикції загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів Російської Федерації. Дана позитивна оцінка ходу реформування судової системи в Російській Федерації, відзначений позитив у вирішенні проблеми поліпшення утримання ув'язнених, застосування різних форм пом'якшення покарань і скорочення практики укладання під варту до суду. Констатовано, що в останні роки російська влада активно ведуть боротьбу зі злочинами у сфері трудової та сексуальної експлуатації, вживають заходів з профілактики негуманного поводження і тортур з боку співробітників правоохоронних органів. Відмічені значні поліпшення у вирішенні проблеми переповненості в'язниць, підтримана лінія російської влади на подальше скорочення числа що містяться у в'язницях. Міжнародні експерти високо оцінили прийняття законодавства про альтернативну цивільну службу, а також зусилля, спрямовані на заборону та переслідування груп, що пропагують расистські ідеї та розпалюють ксенофобію.

Разом з тим зауваження Комітету ряд які, як вважають експерти, повинні бьпь уважно розглянуті компетентними органами Російської Федерації з метою подальшого виконання положень Пакту. Серед них заклопотаності у зв'язку з необхідністю прийняття додаткових заходів щодо запобігання торгівлі жінками, всеще недостатньою захищеністю прав реальної затриманих осіб, випадками безкарності представників правоохоронних органів за зловживання та порушення російського законодавства. Комітет також зазначив повідомлення про незадовільну санітарної обстановки в місцях утримання під вартою. Рекомендовано продовжувати зусилля з реформування пенітенціарної системи, забезпечення захисту плюралізму в засобах масової інформації та недопущення державної монополізації ЗМІ, а також з розслідування всіх злочинів проти журналістів. Ряд критичних зауважень і міркувань був висловлений у зв'язку з процесом відновлення конституційного порядку в Чеченській Республіці і добровільним поверненням переміщених осіб на батьківщину.

Що стосується Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., то його положення також багато в чому повторюють положення Загальної декларації прав людини 1948 р. Щодо механізму реалізації його положень слід сказати, що він не був так чітко прописаний, як у попередньому Пакті . Тим не менше згідно зі ст. 16 даного Пакту що беруть участь у ньому держави зобов'язані представляти Генеральному секретарю ООН доповіді про вжиті ними заходи і про прогрес на шляху до досягнення дотримання прав. Генеральний секретар надсилає примірники доповідей на розгляд Економічної і соціальної ради ООН, а також спеціалізованим установам відповідно до їх компетенції

У ході 31-ї сесії Комітету ООН з економічних, соціальних і культурних прав, що відбулася в Женеві 10 листопада - 5 грудня 2003,експерти Комітету взяли заключні зауваження за підсумками розгляду четвертої періодичної доповіді Російської Федерації про виконання Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, яке пройшло за участю російської делегації на чолі з міністром праці і соціального розвитку Російської Федерації. Загалом члени Комітету дійшли висновку про прогрес, досягнутому Росією у справі виконання своїх зобов'язань по Пакту, висловили задоволення таким, що відбувся конструктивним діалогом.

У числі позитивних змін Комітет, зокрема, відзначив прийняття низки законів, що відносяться до реалізації Пакту, використання його положень у практиці Конституційного Суду Російської Федерації і ратифікацію Росією Конвенції МОП № 182 щодо викорінення найгірших форм дитячої праці.

Багато рекомендації враховують позитивні тенденції у вирішенні соціально-економічних проблем і фактично зводяться до заклику більш інтенсивно реалізовувати вже існуючі або плановані програми в даній сфері. Приклади - виплати компенсацій за втрачене житло і державна допомога вимушеним переселенцям на Північному Кавказі або в цілому успішне здійснення програми боротьби з туберкульозом.

Разом з тим Комітет висловив також ряд тривог, які, як вважають експерти, повинні бути уважно розглянуті компетентними органами Російської Федерації з метою подальшого виконання положень Пакту. Серед них стурбованість низьким рівнем доходів населення, проблемою безробіття, наявними проблемами, пов'язаними з реалізацією права на достатнє харчування та адекватне житло. Комітет закликав забезпечити недискримінацію вгалузі трудових відносин, висловив стурбованість негативними наслідками паспортної системи для реалізації права на працю і доступу до соціальних послуг, включаючи охорону здоров'я. Експерти Комітету рекомендували вжити заходів, спрямовані на забезпечення всього комплексу соціальних та економічних прав для найбільш уразливих груп населення.

Слід зазначити, що три названих документа - Загальна декларація прав людини 1948 р. і два Міжнародних пакту про права людини 1966 р. - складають свого роду Хартію прав людини, оскільки є фундаментом, базою галузі прав і свобод людини в міжнародному праві.

Міжнародне співтовариство вживає відповідних заходів для захисту прав жінок і дітей. Ці категорії людей є найбільш незахищеними, тому потребують особливої турботи і захисту.

Відносно захисту прав жінок в міжнародному праві було прийнято кілька конвенцій, в тому числі: Конвенція про політичні права жінок 1953 р. (зрівняла політичні права жінок і чоловіків); Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957. (Жінка, виходячи заміж, має право сама визначати своє громадянство, а не слідувати громадянства чоловіка, як було раніше); Конвенція про згоду на вступ у шлюб, шлюбний вік і реєстрацію шлюбу 1962 р. (жінка з урахуванням національного законодавства сама вирішує всі питання шлюбу).

Нарешті, в 1979 р. міжнародне співтовариство виробило Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Відповідно до документадержави-учасники, засудивши дискримінацію щодо жінок в усіх її формах, погодилися невідкладно проводити політику ліквідації дискримінації щодо жінок і з цією метою зобов'язалися вжити низку заходів, у тому числі:

1) включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої національні конституції або інше відповідне законодавство та забезпечити за допомогою закону й інших заходів практичне здійснення цього принципу;

2) вживати відповідних законодавчих та інших заходів, включаючи санкції, там, де це необхідно, що забороняють будь-яку дискримінацію щодо жінок:

3) встановити юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками та забезпечити за допомогою національних судів та інших державних установ ефективний захист жінок проти будь-якого акту дискримінації;

4) утримуватися від вчинення будь-яких дискримінаційних актів або дій щодо жінок та гарантувати, що державні органи та установи діятимуть відповідно до цього зобов'язання;

5) вживати всіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок з боку будь-якої особи, організації або підприємства;

6) вживати всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, для зміни або скасування чинних законів, постанов, звичаїв і практики, що являють собою дискримінацію щодо жінок;

7) скасувати всі положення свого кримінального законодавства, що являють собою дискримінацію щодо жінок (ст. 2).

Держави-учасниці вживають всіх заходів, включаючи законодавець-кові, з ліквідації дискримінації щодо жінок у таких галузях: у політичному і громадськомужитті країни (ст. 7); у придбанні, зміну або збереження громадянства (ст. 9); в освіті (ст. 10); в зайнятості (ст. І); в економічному і соціальному житті (ст. 13); в шлюбно - сімейних відносинах (ст. 16).

Держави-учасниці вживають вага заходи, включаючи законодавчі, щодо припинення всіх видів торгівлі жінками та використання проституції жінок (ст. 5).

Відповідно до Конвенції створено Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, що складається з 23 експертів, що обираються на чотирирічний термін. Держави-учасниці зобов'язані подавати Генеральному секретареві ООН для розгляду Комітетом доповідь про законодавчі, судові, адміністративні або інші заходи, вжиті ними для виконання положень Конвенції.

У 1989 р. була прийнята Конвенція про права дитини, положення якої наказують всім державам учасницям уживати всі

необхідні законодавчі, адміністративні та інші заходи для здійснення прав дитини, визнаних даною Конвенцією.

У Конвенцію включені, зокрема, такі права дитини: на життя і здоровий розвиток (ст. 6); ім'я, набуття громадянства, право знати своїх батьків і на їх піклування (ст. 8); вільне вираження дитиною своїх поглядів з усіх питань, торкаються дитини (ст. 12); висловлення своєї думки (ст. 13); свободу думки, совісті і релігії (ст. 14); свободу асоціацій і свободу мирних зборів (ст. 15); невтручання в особисте і сімейне життя дитини, недоторканність житла, таємницю кореспонденції, захист від незаконного посяганняна його честь і репутацію (ст. 16); доступ до інформації (ст. 17) та ін

Механізм реалізації даної Конвенції включає, зокрема, створення Комітету з прав дитини, що складається з десяти експертів, що обираються на чотирирічний термін (ст. 43), а також обов'язок держав-учасників представляти один раз на п'ять років Комітету через Генерального секретаря ООН доповіді та прийняті ними заходи по закріпленню визнаних у Конвенції прав та про прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав (ст. 44).

что такое эпидемический процесс