Головна Міжнародне право Співдружність незалежних держав СНД: освіта, установчі документи, мета, принципи
учасники дисидентського руху

СНД: освіта, установчі документи, мета, принципи

8 грудня 1991 відбулася подія історичної ваги, одне із самих значних в XX ст., - Розпався Радянський Союз, утворилося Співдружність Незалежних Держав (СНД).

У Заяві від 8 грудня 1991 р, глави державРеспубліки Білорусь, РРФСР, України як причини «розпуску» СРСР і утворення СНД назвали наступні: 1) переговори про підготовку нового Союзного договору зайшли в глухий кут; 2) об'єктивний процес виходу республік зі складу Союзу РСР і утворення незалежних держав став реальним фактором; 3 ) недалекоглядна політика Центру привела до глибокої економічної і політичної кризи, до розвалу виробництва, катастрофічного зниження життєвого рівня практично всіх верств житті суспільства; 4) зростання соціальної напруженості в багатьох регіонах колишнього Союзу РСР супроводжувалося міжнаціональними конфліктами з численними людськими жертвами; 5) усвідомлення лідерами республік відповідальності перед своїми народами і світовим співтовариством; 6) назріла потреба в практичному здійсненні політичних та економічних реформ у знову утворених державах.

У преамбулі Угоди про створення СНД від 8 грудня 1991 записано: «Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна як держави - засновники Союзу РСР, що підписали Союзний договір 1922 року, далі іменовані Високими Договірними Сторонами, констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування ».

У цьому документі позначені цілі, завдання і принципи, покладені в основу створення СНД. Зокрема, вказувалося на історичну спільність народів і сформованих між ними зв'язків; прагнення побудувати демократичні правові держави: намір розвивати свої відносини на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Угода про створення СНДвідразу ж була ратифікована парламентами Білорусі, Росії та України. 10 грудня 1991 білоруський парламент абсолютною більшістю голосів (при одному проти і двох тих, що утрималися) підтримав позицію керівництва своєї республіки про створення Співдружності. Конституційною більшістю був також денонсований Союзний договір 1922

У тому ж ключі діяв і парламент Росії. Яких-небудь істотних заперечень позиція Б. М. Єльцина на зустрічі «трьох» у Віскулях не викликала. 12 грудня 1991 депутати російського парламенту переважною кількістю голосів (188 - «за», 6 - «проти» і 7 - «утрималися») ратифікували Біловезькі угоди. Голосування за постановою про денонсацію Союзного договору 1922 р. дало наступні результати: 161 голос - «за», 3 - «проти», 9 - «утрималися».

10 грудня 1991 Верховна Рада України без обговорення ратифікував Угоду про створення СНД, але з досить істотними застереженнями. Серед найбільш радикальних застережень слід відзначити дві. Перша стосувалася необхідності створення Україною власних збройних сил, а друга - створення нею самостійної економічної системи шляхом запровадження власної грошової одиниці, створення незалежних банківської та митної систем, розвитку своїх систем транспорту та зв'язку.

Як видно зі змісту вказаних застережень України, вони в значній мірі змінювали суть Угоди про створення СНД. Тому на основі ст. 20 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. можна зробити висновокпро те, що такого роду зміни могли бути зроблені тільки за взаємною згодою всіх учасників Угоди.

З тексту застережень України до Угоди про створення СНД можна зробити ще один важливий висновок. Україна відразу ж повела справу до того, щоб остаточно розмежуватися з іншими республіками колишнього СРСР. Її рішення створити власні збройні сили, вказівку на тимчасовий характер перебування Стратегічних збройних сил на її території, а також рішення створити власні грошову одиницю, банківську і митну системи красномовно говорять про це.

Сама Угода про створення СНД від 8 грудня 1991 р. ряд юристів не вважають міжнародно-правовим договором. С. В. Черниченко вважає, що «договірні відносини між членами федерації можливі, але ... їх природа - державно-правова, а не міжнародно-правова »1. О. І. тіунів дотримується схожої точки зренія2. П. П. Крем-нев пише, що «в період з 8 по 21 грудня 1991 СНД за своєю природою являло собою міжреспубліканське внутріфедеральное освіта, придбати правовий статус міжнародного об'єднання йому належало» 3.

12 грудня 1991 президенти п'яти країн Центральної Азії - колишніх республік СРСР - Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану - виступили із заявами, в якому позитивно оцінили підписану в Білорусії Угоду. Разом з тим вони зазначили, що дана акція виявилася для них несподіваною. Президенти наполягали на праві кожної зреспублік СРСР взяти участь у процесі вироблення рішень і документів у Співдружності й на їх визнання в якості його засновників. Лідери п'яти республік закликали провести нараду голів суверенних держав для розгляду питань формування Співдружності.

21декабря 1991 присутні в Алма-Аті глави 11 з 15 колишніх республік СРСР - Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану та України - підписали Декларацію, в якій не лише підтвердили основні цілі та принципи СНД, а й внесли ряд дуже важливих уточнень.

Зокрема, вперше в документах про створення СНД було сказано, що це утворення не є ні державою, ні надгосударствен-освітою. Сторони заявили також, що СНД відкрита за згодою всіх її учасників для приєднання до неї держав - членів колишнього Союзу РСР, а також інших держав, що поділяють цілі і принципи Співдружності. Було підтверджено також, що з утворенням СНД Радянський Союз припиняє своє існування.

Учасники зустрічі підписали також Протокол до Угоди про створення СНД, прийнятому 8 грудня 1991 У ньому вони констатували, що «Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Республіка Молдова, Російська Федерація (РРФСР). Республіка Таджикистан, Туркменістан, Республіка Узбекистан та Україна на рівноправних засадах і як Високі Договірні Сторони утворюють Співдружність Незалежних Держав ».

Таким чином, можна стверджувати,що у Співдружності Незалежних Держав не одна, а дві дати народження - 8 грудня 1991 р. і 21 грудня 1991 Що стосується установчих документів, на основі яких виникло і діє Співдружність, то їх налічується три: 1) Угода про створення СНД від 8 Грудень 1991; 2) Протокол до Угоди про створення СНД від 21 грудня 1991 р.; 3) Алма-Атинська Декларація від 21 грудня 1991

22января 1993 р. в Мінську на засіданні Ради глав держав СНД було затверджено Статут Співдружності. Його підписали лідери семи держав - Вірменії, Білорусії, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану і Узбекистану. Російська Федерація ратифікувала Статут СНД 15 квітня 1993 Протягом чотирьох наступних років він був ратифікований національними парламентами і набув чинності для Азербайджану, Вірменії, Білорусії. Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану і Узбекистану. Лише Туркменістан і Україна Статут СНД ні тоді, ні в наступні роки не підписали.

Статут СНД є головною правовою базою для діяльності Співдружності. Його положення спрямовані на посилення доцентрових тенденцій в СНД, на його консолідацію. Статут сприяє зміцненню на території колишнього СРСР зони стабільності та активного співробітництва в політичній, економічній, гуманітарній та інших галузях.

В установчих документах СНД. а також у його Статуті позначені цілі створення Співдружності;

- Здійснення співробітництва у політичній,економічної, екологічної, гуманітарної, культурної та інших областях;

- Всебічне та збалансоване економічний і соціальний розвиток держав-членів в рамках загального економічного простору, міждержавна кооперація і інтеграція;

- Забезпечення прав і основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та документами НБСЄ;

- Співробітництво між державами-членами у забезпеченні миру і безпеки, здійсненні ефективних заходів зі скорочення озброєнь і військових витрат, ліквідації ядерної та інших видів зброї масового знищення, досягнення загального і повного роззброєння;

- Сприяння громадянам держав-членів у вільному спілкуванні, контактах і пересування в Співдружності;

- Взаємна правова допомога і співробітництво в інших сферах правових відносин;

- Мирне розв'язання суперечок та конфліктів між державами Співдружності.

Стаття 3 Статуту СНД присвячена принципам, на основі яких будують свої відносини держави - члени Співдружності для досягнення названих цілей. У Статуті СНД позначено чотирнадцять принципів, десять з яких повторюють основні принципи сучасного міжнародного права.

Першим новим принципом міжнародного права в Статуті СНД названий принцип верховенства міжнародного права в міждержавних відносинах. Мова йде про примат міжнародного права у відносинах між державами. Термін «верховенство» може ввести в оману. Так, в день підписання Статуту СНД, 22 січня 1993, президент Туркменістану С. Ніязов заявив, що проголошуване в ст. 3 Статуту «верховенство міжнародного права в міждержавних відносинах» дає можливість втручатися у внутрішнісправи суверенних країн, скасовувати прийняті ними двох - або тристоронні угоди. Звичайно ж, це не так.

Другий новий принцип, зафіксований у Статуті СНД, свідчить: врахування інтересів один одного і Співдружності в, загалом, надання на основі взаємної згоди допомоги у всіх областях їх взаємин. У загальному міжнародному праві немає такого загальновизнаного принципу. Колись у відносинах між країнами соціалізму був подібний принцип, який формулювалося як принцип соціалістичної взаємодопомоги. Відповідно до цього принципу здійснювалося політичне, економічне, військове та інше співробітництво між країнами соціалізму.

Звичайно, зараз і мови не може бути про те, щоб якимось чином відродилося соціалістична співдружність. Разом з тим слід вітати те, що країни СНД заклали в якості основи розвитку своїх відносин принцип взаємодопомоги. Це повинно було багато в чому надати допомогу державам СНД у швидкому подоланні виникаючих на їхньому шляху труднощів, більш ефективній взаємодії з метою формування правової держави, створення ринкової економіки, всебічного розвитку демократії - всього того, про що йдеться в конституціях країн Співдружності. На жаль, цей принцип не знайшов належного втілення в практиці взаємодії країн СНД.

Третій новий принцип, позначений у Статуті СНД, говорить про об'єднання зусиль і надання підтримки один одному з метою створення світ-нихусловій життя народів держав-членів Співдружності, забезпеченні їх політичного, економічного і соціального прогресу. Засуті, даний принцип є продовженням попереднього. Тільки тут більш конкретно виражені цілі, заради яких об'єднують свої зусилля країни СНД.

Останній, четвертий, новий принцип, сформульований у Статуті СНД, говорить про духовне єднання народів країн СНД, яке грунтується на повазі їх самобутності, тісну співпрацю у збереженні культурних цінностей та культурного обміну. Дійсно, духовне єднання - це капітал, накопичений століттями, протягом яких спільно жили народи колись єдиної держави. У той же час кожен народ Співдружності має свою самобутність, свої культурні цінності, які держави СНД зобов'язалися поважати, зберігати і примножувати.

синдром длительного сдавления помощь