Головна Міжнародне право Право міжнародної безпеки Роззброєння та міжнародна безпека
господарство скіфів

Роззброєння та міжнародна безпека

Під роззброєнням слід розуміти комплекс заходів, спрямованих на обмеження та зменшення озброєнь держав і військових бло-ков1. Розрізняють універсальне і регіональне роззброєння. Перше проводиться в масштабах усієї планети Земля, друге - в межахокремих регіонів.

У міжнародному праві принцип складається роззброєння. Він зобов'язує держави: 1) суворо дотримуватися діючі норми про роззброєння; 2) брати участь у договорах і заходах з роззброєння; 3) прагнути до вироблення нових норм з роззброєння.

Питання роззброєння обговорюються і вирішуються в рамках низки міжнародних форумів. Першим серед них слід назвати Генеральну Асамблею ООН. Відповідно до Статуту ООН Генеральна Асамблея розглядає загальні принципи роззброєння і регулювання озброєнь. Асамблея має в своєму розпорядженні двома органами, які займаються питаннями роззброєння: Комітет з роззброєння і міжнародної безпеки (Перший комітет) і Комісія ООНпоразоруженію. На чергових і трьох спеціальних сесіях з роззброєння (1978, 1982 і 1998 рр..) Прийнято ряд документів, які носять рекомендаційний характер.

Єдиним багатостороннім переговорним виставкою міжнародного співтовариства для вироблення угод з роззброєння є Конференція з роззброєння. Цей орган, що складається з 61 держави, діє на основі консенсусу. В останні роки в рамках даної Конференції були підготовлені для підписання два документи: Конвенція про заборону хімічної зброї (1993 р.) і Договір про всеоб'емлю-щемзапрещенііядернихіспитаній (1996р.).

У XX ст. світ вступив в епоху, коли у низки держав з'явилося небачене до того часу зброю масового знищення (ЗМЗ). Мова йде насамперед про бактеріологічному (біологічному), хімічному і ядерній зброї. Якщо ця зброя застосувати, то його жертвами могли стати не десятки, а сотні мільйонівлюдей.

Природно, постало питання, як запобігти такому цілком ймовірний хід подій. Держави прийшли до єдино вірного рішення: сісти за стіл переговорів і укласти угоди про заборону та знищення або обмеження зброї масового знищення.

Бактеріологічне (біологічне) зброя. 10 квітня 1972 була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної-го зброї та про їх знищення (КОБО). Цей документ, що набув чинності 26 березня 1975, забороняє розробку, виробництво та накопичення біологічних і містять токсини препаратів, а також передбачає знищення такої зброї та засобів її доставки. У Конвенції беруть участь понад 150 держав, у тому числі Російська Федерація.

Конвенція була першим міжнародним документом, який поставив поза законом один з видів зброї масового знищення. На жаль, при укладанні Конвенції не вдалося виробити протокол про контроль за її положеннями. Цей недолік намагається заповнити регулярно скликається Конференція з розгляду дії положень Конвенції. Однак на що завершила 15 листопада 2002 роботу другої частини п'ятої Конференції не вдалося досягти консенсусу з вироблення юридично обов'язкових заходів перевірки Конвенції. У підсумковому документі учасники Конференції домовилися в 2003-2005 рр.. проводити щорічні зустрічі держав учасниць Конвенції та зустрічі експертів.

Хімічна зброя. У 1993 р. була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічноїзброї та про її знищення (КЗХО). Документ набув чинності 29 квітня 1997 КЗХО є першим чинним багатостороннім договором, не тільки забороняє цілий вид зброї масового знищення, а й передбачає механізм перевірки військових і цивільних хімікатів. У 2003 р. в Конвенції брало участь 145 держав, у тому числі Російська Федерація.

Конвенція передбачила установа Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХЗ) зі штаб-квартирою в Гаазі. З 1998 р. Росія є постійним членом Виконавчої ради ОЗХЗ.

Згідно з Конвенцією держави зобов'язані ліквідувати свої запаси хімічної зброї категорії 1 не пізніше квітня 2007 р. У зв'язку з відставанням Росії від виробленого Конвенцією графіка знищення хімічної зброї Уряд Російської Федерації затвердив уточнену Федеральну цільову програму знищення запасів хімічної зброї в Росії і графік знищення: 20% - 29 квітня 2007; 45% - 29 квітня 2009 р.; 100% - 29 квітня 2012 ОЗХЗ погодилася з цим графіком.

Росія сумлінно виконує свої зобов'язання в області хімічного роззброєння. Проте є істотні труднощі, пов'язані з нестачею фінансових коштів на хімічне роззброєння. Ряд держав Європи, а також США надають Росії в цьому певну допомогу.

21 серпня 2002 в селищі Гірський (Саратовська область) відбулася презентація об'єкту зі знищення хімічної зброї, побудованого за технічного сприяння зарубіжних партнерів. Експлуатація об'єкта вГарним розпочата в грудні 2002 р. при дотриманні всіх необхідних умов надійності і безпеки. 26 квітня 2003 на цьому об'єкті була здійснена ліквідація 400 т хімічної зброї - отруйного газу іприту. Тим самим Росія, суворо виконуючи зобов'язання по КЗХО, знищила 1% свого арсеналу хімічної зброї і завершила встановлений Конвенцією перший етап хімічного роззброєння. До 2005 р. на цьому об'єкті буде знищено більше тисячі тонн отруйних речовин. Важливість об'єкта в Гірському полягає в тому, що він - перший, і досвід його створення і експлуатації буде застосований в будівництві ще двох потужних об'єктів хімічного роззброєння в Камбарка (Удмуртія) і Щучьем (Курганська область). Всього ж Росії, як і США, мають знищити 40 тис. т хімічної зброї.

Ядерна зброя міжнародним правом поки не заборонено. Разом з тим є ряд обмежень по його поширенню та вдосконаленню.

5 серпня 1963 був відкритий для підписання Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою, який також відомий під назвою Московського договору. Сорок років, що минули з часу укладення цієї угоди, в повній мірі підтвердили його історичне значення. Договір, учасниками якого стали понад 130 держав, з'явився одним з перших кроків міжнародного співтовариства щодо стримування гонки ядерних озброєнь. Він запобіг подальше зараження планетирадіоактивними опадами. Значення Московського договору і в тому, що він відкрив шлях для укладання подальших великих міжнародних домовленостей у сфері обмеження і скорочення ядерних озброєнь, його нерозповсюдження у світі.

Саме цей Договір створив умови для наступних домовленостей щодо заборони ядерних випробувань, кульмінацією яких стало підписання у 1996 р. Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ), що охопило забороною і підземні ядерні вибухи. На кінець 2003 р. його підписали понад 170 держав і більше! 00 ратифікували.

За умовами ДВЗЯВ для вступу його в силу необхідно, щоб він був ратифікований 44 конкретними державами, у тому числі всіма ядерними. До кінця 2003 р. Договір ратифікували 32 держави з 44. Із семи ядерних країн в ДВЗЯВ беруть участь тільки три - Великобританія, Росія і Франція. Договір ще не підписали Індія і Пакистан, підписали, але не ратифікували Китай і США.

Особливе занепокоєння викликає ставлення до Договору США. 13 жовтня 1999 під час голосування в сенаті конгресу США Договір не одержав необхідних двох третин голосів і не був ратифікований. Це бьгло під час перебування адміністрації президента-демократа Б. Клінтона. Адміністрація республіканця Дж. Буша заявила про своє небажання йти на ратифікацію ДВЗЯВ, обмежившись лише підтвердженням наміру дотримуватися оголошений в 1992 р. мораторій на ядерні випробування.

14 вересня 2002 вНью-Йорку від імені міністрів закордонних справ ряду держав, у тому числі і Росії, було прийнято Спільну заяву на підтримку ДВЗЯІ1. Його основний зміст - знову привернути увагу світової спільноти до непростої ситуації, що склалася навколо ДВЗЯВ, спонукати країни, які ще не підписали і не ратифікували Договір, і в першу чергу тс держави, чия ратифікація необхідна для його вступу в силу, зробити це якомога швидше .

Будучи послідовним прихильником повної заборони на ядерні випробування, Росія активно домагається якнайшвидшого вступу в силу цього Договору, забезпечення універсальності його характеру.

1 липня 1968 був відкритий для підписання Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), що є основою міжнародного режиму нерозповсюдження ядерної зброї (набув чинності 5 березня 1970). На кінець 2003 р. налічувалося 187 держав - учасниць ДНЯЗ.

Суть ДНЯЗ полягає у створенні надійних гарантій нерозповсюдження ядерної зброї. Договір передбачає, щоб держава, що володіє ядерною зброєю і бере участь у ДНЯЗ, що не передавало кому б то не було ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю або вибуховими пристроями ні прямо, ні побічно (ст. 1). У свою чергу, держава, що не володіє ядерною зброєю і бере участь у ДНЯЗ, зобов'язується не виробляти і не набувати будь-яким іншим способом ядерну зброю або інші ядерні вибуховіпристрою, а також не брати будь-якої допомоги у виробництві такої зброї (ст. 1,2).

Контроль за дотриманням положень ДНЯЗ покладено на спеціальну міжнародну організацію - Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ). Механізм контролю полягає в тому, що держава, що стала учасницею ДНЯЗ, укладає угоду з МАГАТЕ, за яким зобов'язується всю свою діяльність в галузі використання атомної енергії в мирних цілях поставити під контроль МАГАТЕ, яке не тільки не перешкоджає використанню державами ядерної енергії в мирних цілях, але і надає допомогу в цьому.

Кожні п'ять років скликається Конференція з розгляду дії Договору. На Конференції 1995 Договір був продовжений безстроково. На Конференції 2000 р. був прийнятий документ з переліком розрахованих на перспективу заходів багатостороннього характеру в області зміцнення режиму нерозповсюдження і роззброєння.

Росія надає великого значення ДНЯЗ як найважливішому інструменту стримування загрози розповзання цієї зброї - фактора регіональної і глобальної стабільності. Вона вітає намір Куби приєднатися до цього Договору, а також ратифікувати Договір Тлателолко. Це рішення повинно позитивно вплинути і на позицію інших країн, все ще залишаються поза зобов'язань данного наріжного документа.

Після укладення ДНЯЗ два чинники тривожили світову спільноту. По-перше, ряд так званих околоядерних держав, які за своїм економічним і технічним можливостям міг обзавестися ядерною зброєю, не стали учасниками ДНЯЗ. У їхчислі фахівці називали такі держави, як Ізраїль, Ірак, Іран, КНДР. По-друге, в останні роки у зв'язку із збільшеною загрозою міжнародного тероризму не виключається можливість попадання ядерної зброї до рук терористів, які можуть шантажувати світове співтовариство загрозою його застосування. Саме тому дуже важливо добитися того, щоб ДНЯЗ став універсальним міжнародним договором. Крім того, важливо посилити контроль за використанням, транспортуванням і зберіганням ядерних компонентів.

Одним із заходів, що сприяють міжнародної безпеки, є нерозповсюдження балістичних ракет, тобто ракет, які після вимкнення двигунів здійснюють політ по балістичній траєкторії. З цією метою розроблено Міжнародний кодекс поведінки щодо запобігання розповсюдження балістичних ракет (МКП), який в силу поки не вступив. В даний час МКП є документом політичного характеру, що представляє собою звід основних принципів поведінки у сфері ракетного нерозповсюдження. У листопаді 2002 р. в Гаазі відбулася міжнародна конференція по запуску МКП.

Росія приєдналася до Міжнародного кодексу поведінки при тому розумінні, що Кодекс є лише першим кроком на шляху до вироблення юридично зобов'язує багатосторонньої домовленості про глобальне режимі ракетного нерозповсюдження. Росія внесла проект Меморандуму про наміри в області ракетного нерозповсюдження, що дає орієнтир для подальших кроків у цій сфері. У документі відображена російська концепція створення глобальної системи контролю за нерозповсюдженням ракет і ракетних технологій, що передбачає широку участь усіх зацікавлених державу розробці таких заходів під егідою ООН.

Без'ядерні зони створюються з метою зміцнення режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Вони існують як на державних територіях, так і на просторі міжнародної території.

Без'ядерними зонами є:

1) Антарктика - за Договором про Антарктику 1959;

2) космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла, - за Договором з космосу 1967 р.;

3) дно морів і океанів і їх надра (ці простору вільні від усіх видів зброї масового знищення) - за Договором про нерозміщення в зазначених просторах ЗМЗ 1971;

4) Латинська Америка - за Договором Тлателолко 1967 р.;

5) південна частина Тихого океану - за Договором Раротонга 1985 р.;

6) Південно-Східна Азія - по Бангкокській договором 1995 р.;

7) Африка - за Договором Пеліндаба 1996 р.;

8) архіпелаг Шпіцберген - за Договором про Шпіцбергені 1920;

9) Аландські острови, що належать Фінляндії, - за Договором про Аландських островах між СРСР і Фінляндією 1920

Договір з відкритого неба (ДОН) був підписаний 24 березня 1992, набув чинності 1 січня 2002 Кількість держав - учасниць Договору продовжує збільшуватися. У 2002 р. до ДОН приєдналися Швеція, Фінляндія, Латвія, Литва, Боснія і Герцеговина, Хорватія. На початок 2003 р. 33 держави були учасниками ДОН або перебували в процесі її ратифікації.

ДОН дозволив державам-учасникам проводити спостережні польоти над їхтериторіями. Перші польоти почалися I серпня 2002 Росія в рамках ДОН в 2002 р. провела спостережні польоти над територіями Великобританії, Німеччини. Туреччини, Італії та низки інших країн (10 місій). У свою чергу, Російська Федерація брала місії відкритого неба Туреччини, Греції, США та інших держав (шість місій).

Значення ДОН полягає в тому, що він, доповнюючи інші багатосторонні режими роззброєння та нерозповсюдження, є ефективним інструментом забезпечення транспарентності (відкритості) військової діяльності держав-учасників.

У рамках ДОН належить і далі вдосконалювати механізм підготовки та проведення спостережних польотів, уточнювати деякі положення Договору, що забезпечують необхідний баланс між правами і зобов'язаннями його учасників.

фармакокинетика и фармакодинамика лекция