Головна Історія Велике князівство Литовське (ХШ ст. - 1569 Р.) Суспільний лад Великого князівства Литовського
причини поразки української національної революції

Суспільний лад Великого князівства Литовського

Соціальнийсклад населення характеризувався наявністю двох основних класів: феодалів і феодально залежних селян. У правовому відношенні все населення поділялося на стани: шляхту, духовенство, міщан і простих людей. Усередині кожного стану було також поділ на певні групи. Клас феодалів, що становив невелику частину населення, займав панівне становище в економічній, політичній та ідеологічній життя суспільства. Всі феодали входили до складу привілейованого стану шляхти або духовенства. Але не всі шляхтичі були феодалами, так як багато хто з них не мали залежних від себе людей або навіть не мали земельних володінь і змушені були найматися на службу до великих феодалам.

Феодали. Феодали в економічному і правовому відношенні поділялися на ряд категорій в залежності від багатства, родовитості та займаної посади. У законодавчих актах того часу розрізнялися феодали вищої категорії («вищого стану») - князі, пани радним, пани хоруговние і нижчої категорії - земляни-шляхта, що мали власні маєтки.

Верхівка класу феодалів, що засідали в раді великого князя (раді), іменувалася панами радним. В її руках перебувало все управління державою. До цієї ж категоріїставилися і католицькі єпископи. Панами хоруговнимі були великі феодали, які виїжджали на війну не під прапорами повітів (повіту або волості), а під своїми прапорами, так як вони виставляли значне число воїнів.

Права усієї спільноти шляхти (дворянства) неухильно розширювалися за рахунок закабалення й обмеження в правах простих людей. Але малоземельних і безземельних шляхта фактично не могла користуватися багатьма правами.

Проміжне становище між феодалами і простими селянами займали бояри. До XV ст. всі феодали називалися боярами, а потім з'явився термін «шляхта» або «бояри-шляхта», а боярами стали називати простих людей, що знаходилися на службі князя чи пана як васалів, які мали на право володіння (але не власності) дві волоки (близько 42 га) землі. Бояри вважалися особисто вільними людьми і могли змінити свого пана, що супроводжувалося втратою прав на землю.

Селяни. Основну масу населення становили феодально залежні селяни, правове положення яких визначалося нормами звичаєвого права, привілеями (грамотами) і статутами. Процес обезземелення і закріпачення селян найбільш повно був виражений в «Статуті на волоки» 1557 В силуцього закону значна частина землі відбиралася у селян і на цих землях утворювалися фільварки (державні або великокнязівські маєтки). До кожного фільварку приписувалися селяни, які зобов'язані були відбувати в ньому панщину і вносити оброк. Кількість приписаних селян залежав від розміру орної землі в фільварку. На одну волоку землі в фільварку доводилося не менше семи селянських господарств. Цим законом селяни позбавлялися права на землю і права переходу. Всі селяни в залежності від їх приналежності підрозділялися на людей господарських (державних) і людей панських.

Господарських люди поділялися на тяглих, облогових, городників. Тяглі селяни зобов'язані були виконувати панщинні роботи по 2 дні на тиждень з селянського двору, вносити оброк вівсом, сіном, дрібної живністю (кури, гуси), відпрацьовувати 4 дні «толок» (особлива річна панщина у жнива). На «толоки» зобов'язані були виходити всі працездатні селяни. Крім цього, селяни повинні були прибирати панське сіно, нести сторожову і відбувати підводний повинність, будувати і утримувати мости і дороги, вносити серебщіну - надзвичайну подати на військові потреби, у випадку війни виставляти з8 або 10 дворів одного ратниКа та ін

Облоговими селянами назьшалісь ті, які не виконували постійних панщинних робіт, а зобов'язані були платити чинш 30 грошів і відбула 12 днів «толок» на рік або на розсуд адміністрації замість «толок» з них стягувалися 12 грошів, 1 бочка жита або 10 грошів. Решта повинності облогових селян були такі ж, як у тяглих. У порівнянні з тяглих облогові селяни користувалися більшою самостійністю. Вони розпоряджалися своїм робочим часом і були менш залежні від феодальної адміністрації.

Власницькі, або панські, селяни, як і господарських, ділилися на «схожих», зберегли свободу переходу, і «несхожих», тобто повністю закріпачених.

«Схожі» селяни виконували повинності нарівні з кріпаками, а пізніше злилися з ними. Їх закріпачення сприяв закон про термін давності, в силу якого селяни, які прожили на землі феодала понад 10 років, перетворювалися на «несхожих» і втрачали право переходу.

У найбільш важкому становищі були селяни-городники, що вийшли в основному з колишніх холопів «челяді невільної». Городники згідно з «Статуті на волоки» отримували наділ землі по 3моргу (близько 2 га) і зобов'язані були нести панщину по 1 дню на тиждень, а жінки їх працювати влітку 6 днів на полі чи городі феодала. У разі збільшення наділів городники, відповідно, повинні були нести великі повинності.

Особливе положення серед сільського населення займали селяни-данників, які в XVI ст. продовжували ще залишатися особисто вільними людьми, а феодальну ренту вносили у вигляді різних данин: полюддя, дякла, куниці та інших у державну скарбницю. Створення фільварків і приписка до них вільних селян-данників, а також дарування цілих сіл і волостей окремим феодалам призвели до того, що до кінця XVI ст. кількість селян-данників різко скоротилася, а кількість тяглих селян, зобов'язаних відбувати панщину, зросла. Подальший розвиток феодально-кріпосницьких відносин і посилення експлуатації супроводжувалися подальшим розоренням селян і появою таких розрядів, як халупники і кутники. Халупники мали власне житло, але не користувалися орної землею. У кутники ж не було навіть власного житла, вони тулилися по чужих кутках (кутку). Вони наймалися на роботу до купців, ремісників та заможним селянам.

Міськенаселення. Розвиток ремесла і торгівлі в містах сприяло зміцненню економічних зв'язків як усередині країни, так і з сусідніми державами, що в свою чергу вело до збільшення міського населення, основна маса якого оформилася до XVI ст. в особливе стан - міщан. У містах проживали також феодали й духовенство.

Для захисту своїх інтересів від безчинств феодалів і конкуренції з боку кріпаків ремісників міські ремісники об'єднувалися в союзи, за професіями - цехи.

раны классификация