Головна Історія Громадсько-політичний лад і право України (середина XVII - ХVIIIв.) Державний лад України у другій половині XVII і XVIII ст
назвіть заходи які були здійснені керівництвом цк кпрс

Державний лад України у другій половині XVII і XVIII ст

Будучи з середини XVII ст. частиною Російської держави, Україна спочатку зберігала своє самоврядування. Однак ще в другій половині XVII ст. одночасно зі зміцненням феодально-кріпосницької системи в країні намітилася тенденція до поступової ліквідації царизмом особливостей адміністративного устрою на Україні.

Цей процес визначався злиттям класових інтересів козацької старшини та інших українських феодалів з інтересами російських феодалів в умовах гострої антифеодальної класової боротьби, що і привело в підсумку до встановлення єдиної державної системи, яка відображала потреби панівного класу України і Росії. На звуження, а потім і ліквідацію самоврядування України вплинули і деякі внутріклассовие протиріччя в середовищі феодалів, про що свідчили, зокрема, конфлікти деяких гетьманів з царизмом.

Проте в другій половині XVII ст. Лівобережжі, Слобідська Україна і Запоріжжя користувалися ще правом на самоврядування і зберігали особливості в адміністративному, судовому та військовому пристрої, як це визначалося Березневими статтями 1654. Переяславськими статтями 1659 р. і Московськими статтями 1665

На Лівобережжі Українизберігалося гетьманське правління з адміністративно-територіальним устроєм, які склалися в роки визвольної війни. Гетьман обирався на козацькій раді з осіб, заздалегідь висунутих старшиною, а потім затверджувався царським урядом. Гетьману належала вища влада. Верхівку державного апарату, як і в роки визвольної війни, становила генеральна старшина - обозний (керував артилерією козацького війська), суддя, писар (вів діловодство та займався зовнішніми зв'язками), підскарбій (відав фінансами), бунчужний, хорунжий і осавули (відповідали за формування і боєпостачання війська, навчали козаків військової справи). Територія Лівобережжя поділялася на полки. На чолі полку стояли полковник і полкова старшина. Полки в свою чергу ділилися на сотні. Адміністративно-військові посади вважалися виборними, проте в більшості випадків заміщалися на розсуд вищестоящих влади.

Формально підкоряючись гетьману Лівобережної України, Запоріжжя, як і російські козачі області, користувалося правом самоврядування. Воно підтримувало безпосередні зв'язки з царським урядом. У Запоріжжі вищим органом вважалася військова рада. Величезну роль відігравала вища старшина - кошовий отаман, суддя, писар, осавули. Запорізьке козацтво поділялося на курені, очолювані курінним отаманом.

В управлінні Слобожанщиною було багато спільного зуправлінням Лівобережною Україною, проте полки тут в адміністративному і військовому відношенні були підпорядковані не гетьманом, а бєлгородському воєводі, Розрядному, а з 1688 р. і Посольського приказу.

Всі зазначені основи організації та діяльності адміністрації на Україні кожен раз підтверджувалися в нових статтях і грамотах царського уряду, які проголошувалися під час обрання нового гетьмана. Зберігаючи самоврядування та надаючи старшині, шляхті, духовенству феодальні привілеї, царський уряд разом з тим зміцнював свою владу на Україні, використовуючи з цією метою місцевих феодалів. Військові раді широкого складу перестали скликатися зовсім. Зросло значення старшинської ради і органів гетьманської адміністрації, де заправляла генеральна старшина. Особливу роль стала відігравати Генеральна військова канцелярія, в якій зосередилося політичне, адміністративне, військове, судове та фінансове управління. Вибори генеральної старшини і полковників вже до кінця XVII ст. придбали лише процедурний характер, так як ці посади фактично заміщалися за призначенням гетьмана. На початку XVIII ст. був встановлений новий порядок, при якому чини генеральної старшини призначалися за поданням гетьмана царським указом. У 1715 р. була відмінена виборністьполкової та сотенної старшини. Царизмом проводилася активна політика обмеження і гетьманської влади. При гетьмані з 1709 р. з'являється посаду російського резидента, а пізніше, з 1754 р., - радника з ще більш широкими контрольними повноваженнями. Царський уряд повністю контролювала діяльність гетьмана. При визначенні кандидатури на посаду гетьмана у XVIII ст. воно прагнуло підбирати таких діячів, які сприяли б йому в поступовій ліквідації специфічних форм адміністративного та військового устрою України. Таким гетьманом, наприклад, був брат фаворита цариці Єлизавети Петрівни Кирило Розумовський. У 1764 р. гетьманство було ліквідоване.

У процесі звуження, а потім і ліквідації самоврядування України царизм створював тут нові російські адміністративні установи або розширював старі, наприклад воєводське правління. Поступово йшов процес уніфікації місцевого управління. На Україну у другій половині XVIII ст. було поширено губернське і повітове адміністративно-територіальний поділ, що існувала в Росії, була ліквідована Запорізька Січ і створено традиційне російське адміністративний устрій. Припинило існування Запорізьке козацьке військо.

У столиці Росії були створені спеціальні центральні органи, що відали Україною. До 1663 р. управління Україноюбуло зосереджено в канцелярії у малоросійським справах Посольського наказу. З 1663 справами України став завідувати Малоросійський наказ, який у 1722 р. був перетворений в Малоросійську колегію. Після ліквідації у 1727 р. Малоросійської колегії керівництво управлінням Україною перейшло до колегії закордонних справ, а з 1750 р. - до Сенату. У 1764 р. після ліквідації посади гетьмана була створена нова Малоросійська колегія з розширеними функціями у складі президента колегії, чотирьох генералів, штаб-офіцерів та інших чинів.

лекарственные вещества