голод 21-23 років

Середньоазіатські держави

Держава Тимура і Тимуридів (XIV - XV ст.). У XIV ст. в умовах протиріч всередині монгольської кочовий аристократії склалася сильна держава, очолювана Тимуром. Її основою були землі, що входили до чагатайська держава.

Ще в 40-ті роки XIV ст. закінчився процес розділення улусу Чагатая на дві частини: Моголістан (так називали свої землі кочівники Семиріччя і Кашгара) і чагатайська держава в Мавераннахр. Обидві держави ворогували одинз одним. Тимур зміцнився в чагатайська державі, де він раніше був предводителем військової дружини.

У 1370 р. військо і наближені Тимура проголосили його єдиним правителем чагатайська держави. Тимур, проводячи політику об'єднання Мавераннахр, в той же час почав здійснювати один за одним грабіжницькі походи, застосовуючи жорстоку систему залякування підкорених народів, яка принесла багато зла не тільки Середньої Азії, але і народам, які проживають за її межами.

В кінці XV ст. держава Тимура розпалося на дві частини: Мавераннахр з центром у Самарканді і південну частину з центром у Гераті. У південну частину входили Хорезм, Хорасан і частина сучасного Афганістану.

Утворивши величезну імперію, Тимур роздавав цілі райони й області на правах суюргала * своїм онукам, синам і відзначилися бекам. Ця імперія не була міцною, вона трималася на жорстокості і силі війська Тимура.

* Під суюргалом в кінці XIV і в XV ст. мали на увазі передачу в спадкове володіння і керування певної землі з правом часткового, а інколи й повного стягнення з населення податей і податків. Нерідкоразом із землею передавалися та адміністративні права на відповідну територію і її населення.

Після смерті Тимура (1405) в країні почалася боротьба за владу між його нащадками - Тимуридів. Колишня імперія поступово розпалася. У Середній Азії посилилася феодальна роздробленість.

Суспільний лад імперії характеризується наявністю двох антагоністичних класів - феодалів (хани, інакшість, аталика, беки, Сеїд, ходжі, ахуна) і феодально залежних селян. Продовжували існувати і раби. Для Середньої Азії була характерна тісний зв'язок феодального землеволодіння з володінням водою. Поряд із землеробством роботи по спорудженню та очищенню іригаційної мережі лягали важкої повинністю на плечі трудового дехканства.

При Тімура склався досить розгалужений апарат державного управління. Сам емір був типовим феодальним правителем-деспотом. При Еміре існував рада, що складалася з представників вищих шарів суспільства (родичів Тимура, представників вищого духовенства, вищих посадових осіб - Вазірі, диван-перегонів та ін.) При Тімура була створена сильна військова організація, побудована, як у монголів, за десятковою системою: десятки, сотні, тисячі, тумени (10 тис.). Органами галузевого управління були вазірати: у справах цивільного населення, у справахвійськовослужбовців (сипаїв); з зовнішніх зносин, у фінансових справах і т.д. Областями, округами, містами, повітами і кишлаках управляли місцеві правителі - беки, Хакім, арбоби.

В кінці XV ст. на території осілих землеробських районів Середньої Азії з півночі кинулися кочові племена, основна маса яких називалася узбеками. У XVI в., Використовуючи міжусобиці Тимуридів, кочівники-узбеки захопили середньоазіатські землі й утворили тут державу з центром у м. Бухарі. Воно увійшло в історію як Бухарське ханство.

Суспільний лад. Завойовники не змінили економічної основи тутешнього суспільства, вони сприйняли той устрій життя, який склався тут до їх приходу. До цього періоду в Середній Азії не були ще зжиті важкі наслідки монгольської навали, позначалися й наслідки міжусобиць.

Населення ханства займалося землеробством, скотарством, ремеслом. Воно не було однорідним в етнічному та у соціальному відношенні. Великими землевласниками були хан, члени його династії, місцева і захожа феодальна знати, суфійської-дервішскіе братства. Глава держави вважався верховним власником державних земель. Він мав також і мюльковимі (приватновласницьких) землями, які могли відчужуватися. Своїм наближеним хан роздавав земельніпожалування. Деякі з пожалованньк земель звільнялися від податків і повинностей. Землевласниками були також мечеті, медресе та інші релігійні установи.

Мусульманське феодальне право (шаріат) не містило норм, які регулювали б правове становище селян-кріпаків, але їх фактичне становище нічим не відрізнялося від найгірших форм кріпосної залежності. Селяни платили податки з усіх видів майна, з худоби, з оброблюваної землі (харадж), на утримання війська і т. д. Продовжувало існувати в ханстві й патріархальне рабство.

Державний лад. Бухарське ханство являло собою монархічну державу. Носієм верховної влади був хан. Державна і ханська скарбниця були злиті. Ханство мало свою монету.

При хані існував рада, що складалася з представників племен, вищої знаті та духовенства, що мав великий вплив на державне життя. Головною соціальною опорою хана стали узбецькі феодали. Найближчим до хана особою був намісник, брат хана або старший представник самого впливового роду. На чолі ханської адміністрації стояв «ближнє і перша людина», що виконував функції головного адміністратора і командувача військами ханства. За ним ішли диван-беги - голова фінансового та дипломатичногосправи, дворецький, завідувач канцелярією хана, посадові особи, що відали збором податків у містах, і т. д. На чолі областей (Вілаєт) стояли хакіма і беки-правителі. Вілаєт підрозділялися на тумени і амалдорства на чолі зі своїми місцевими правителями. У кишлаках і аулах правили аксакали (старости) або мінгбаші. Поліцейські функції виконували міршаби («правителі ночі»). Мусульманські судді іменувалися стратами. Верховний суддя називався казікалоном. Кочові племена мали своїх суддів-біев, які розглядали справи на основі Адат (звичайного права).

Хівинське ханство. Суспільний лад. На початку XVI ст. Хорезм (давня назва Хіви) став самостійною державою під владою узбецьких ханів. Хівинське ханство включало власне Хорезм, кочовища туркменів на Мангишлак, північну частину Хорасана. Як і населення Бухарського ханства, населення Хівінського ханства не було однорідним в етнічному, соціальному і культурно-економічному відношенні. Основне населення міст і землеробських поселень складалося з нащадків стародавніх жителів Хорезму. Вони займалися головним чином землеробством і ремеслом. На захід і на південь від осілих районів ханства жили туркменські племена. Основним заняттям їх було скотарство в поєднанні з землеробством. У ханствіутвердилися і узбецькі племена, які переселилися до Хорезм. Вони спочатку зберігали кочовий спосіб життя і поділ на племена і пологи. Поступово відбувалося змішання прийшлих і місцевих племен.

У Хівінському ханстві панували феодально-патріархальні відносини. У домашньому господарстві та на трудомістких роботах використовувалася праця рабів. Джерелом рабства був переважно полон. Феодалізм тут, як і в Бухарському ханстві, розвивався повільно і брав застійні форми.

Важкий феодальний гніт посилював економічну розруху і загострював класові суперечності.

Великим землевласником був хан. Обширні землі належали окремим феодалам. Великий розвиток отримали і вакуфи. Частина земель належала державі. Зосередивши в своїх руках орні землі, пасовища, худобу, феодальна знати жорстоко експлуатувала селянство. Поряд з натуральної рентою селяни платили збір на утримання іригаційної мережі, несли повинність з копання каналів та їх очищенню, з ремонту доріг, за змістом проходять військових частин і т. д.

Державний лад. Політичний устрій Хівінського ханства мало відрізнявся від ладу Бухари. На чолі держави перебував хан, влада якого прямувала найбільшими феодалами. Нащадки найбільш знатних родів (інакшість) керували політикою хана.Великою вагою користувалися і беки - представники напівкочовий і осілого узбецької знаті. На чолі областей і міст перебували представники найбільшої феодальної знаті, залежність яких від влади хана була слабкою. Ханство являло собою роздроблене держава. Слабкість центральної влади в Хіві дозволяла вождям племен здійснювати грабіжницькі набіги на землеробське населення. Це загострювало й без того важке становище землеробів.

На початку XIX ст. відбувається централізація державної влади, був заснований верховний ханський рада, що складалася з найбільш впливових посадових осіб ханства. Були введені нові податки, створений монетний двір.

Хан визнавався носієм вищої законодавчої, адміністративної та судової влади. Місцем перебування хана був палац - центр державного управління. Рада при хані грав роль дорадчого органу. Він обговорював основні питання внутрішнього життя і питання, що стосуються відносин з сусідніми державами.

Державний апарат був нескладним. Вищі посади розподілялися ханом, призначення на посади супроводжувалося ханським ярликом. Всі державні пости перебували в руках знатних осіб з числа землевласницької аристократії і мусульманського духівництва.

Першим помічником хана вважався кушбегі - правитель осілого населення південної частиниханства і охоронець надходження податків. Потім йшов глава осілого населення північної частини ханства. Посада диван-беги була рівна керуючому канцелярією ханства; ішан-раїс був охоронцем порядку; ясаул-баші - начальником війська; міршаби - начальником поліції; мірзабоші відав іноземними справами і т.д.

Ханство поділялося на бекства і наібства. У XIX ст. територія ханства була розділена на 20 бекств, якими управляли беки або Хакім, і два наібства, що управлявся наїбом. Як беки і Хакім, так і наїби призначалися і зміщувалися ханом.

Судова влада була зосереджена в руках мусульманського духовенства. Судочинство характеризувалося усним та гласним розглядом справ, відсутністю колегіальності, усним вироком.

Кокандське ханство. У XVIII ст. зі складу Бухарського ханства виділилося самостійна держава - Кокандське ханство.

Суспільний лад. Кокандське ханство населяли узбеки, казахи, киргизи, кипчаки, таджики та ін Ханство було районом порівняно розвиненого бавовництва, садівництва, шовківництва і скотарства. Велика частина населення вела осілий спосіб життя, займалася вирощуванням сільськогосподарських культур. У ханстві були також кочівники-скотарі.

Феодали піддавали жорстокій експлуатації дехкан та ремісників. Побудова нових зрошувальних каналів, розвиток економічнихзв'язків з Росією зумовили розширення землеробства, посівів бавовни, що призвело до деякого господарському піднесенню. Поступово розвивалося товарне виробництво як в сільському господарстві (особливо в бавовництва), так і в ремісничій промисловості. Такі міста ханства, як Коканд, Андижан, Наманган, Маргілан стали великими торгово-ремісничими центрами.

У першій чверті XIX ст. Кокандське ханство завоювало Ташкент, поширило свою владу на частину Семиріччя і кочовища казахів вздовж Сирдар'ї.

Державний лад. На чолі держави перебував хан. Він був оточений великої феодальної знаттю і чиновниками. Найближчим особою до хана був Мінг-баші (тисяцький). Високими посадами вважалися пости скарбника, військового міністра, начальника поліції і т.д. При хані був рада, що складалася з наближених до хана сановників, обговорювали питання життя і діяльності ханства. На громадське та політичне життя ханства великий вплив чинило мусульманське духовенство. Глава духовенства брав участь в обговоренні питань на ханському раду, її думка у всіх питаннях вважалося найбільш авторитетним.

Правителі на місцях називалися беками і Хакім. На особливому положенні знаходився правитель Ташкента. Він призначався безпосередньо ханом і носив титул беклар-беги(Бек беків). У кишлаках адміністративна влада була представлена аксакалами (старостами). За поведінкою жителів і дотриманням ними норм шаріату стежили мух-тасіби. Поліцейські (курбаші) підпорядковувалися бекам і Хакім. Армія складалася з кінних і піших воїнів. У необхідних випадках створювалося ополчення.

Судова влада знаходилася в руках казіев на чолі з головним суддею - казі-калоном. На ці посади, як правило, призначали представників духовенства як знавців шаріату. Справи вирішувалися на основі шаріату або, точніше, все залежало від судді, від його тлумачення або розуміння норм шаріату, що створювало величезні можливості для суддівського свавілля. Трудящих карали за найменшу провину. Широко застосовувалися смертна кара і тілесні покарання.

* * *

Звільнення від монголо-татарського ярма не призвело до повного відновлення державності народів Закавказзя і Середньої Азії. Найбільш успішно розвивалися події лише в Грузії, де вдалося створити, хоча і на короткий час, об'єднану державу. Монголо-татарських завойовників незабаром змінили орди Тимура, який створив імперію, до якої входили не тільки середньоазіатські, але й закавказькі землі. Після розпаду імперії Тимура головними претендентами на Закавказзістали Персія і Туреччина. У Середній Азії ж активну роль стали грати північні кочівники, дії яких призвели потім до створення нових держав - Бухарського, Хівінського, дещо пізніше Кокандського ханства. Середньоазіатські ханства стали поліетнічними державами, дуже різнорідними в господарському, соціальному і політичному відношенні. Тим не менше всі три ханства мали спільні риси суспільного, державного устрою та права. Найбільш важливою спільною рисою для них було панування ісламу і мусульманського духівництва, що наклала чітку друк на всю суспільну, політичну та правову системи.

У Закавказзі тільки Грузії вдавалося відбиватися від агресивних південних сусідів. Що ж стосується Азербайджану та Вірменії, то вони з XVI ст. були поділені між Персією і Туреччиною, що встановили на підвладних землях свої порядки. У силу цього про національної державності азербайджанців і вірменів у цей час говорити важко. Їх землі перебували в кращому випадку у васальній залежності від перських та турецьких сюзеренів, а то й просто перетворювалися в адміністративні одиниці персидської та турецької держав.

У силу цього закавказькі народи все більше звертають своїпогляди на північ, у бік Росії, яка з XVIII ст. починає відігравати активну роль у житті Кавказу. Це призводить в кінці кінців на кінець XVIII і в XIX ст. до приєднання кавказьких земель до Російської імперії, що проходив як на добровільній основі, так і силою зброї.

У XIX ст., Після включення в імперію Казахстану, Росія поширює свій вплив на Середню Азію. Результатом цього стає приєднання до неї Кокандського ханства і встановлення особливих відносин з Бухарою і Хівою. У рамках Російської імперії Закавказзя і Середня Азія знаходять захист від агресивних сусідів і перспективу розвитку.

определение зож