антиукраїнська реакція після революції

Перебудова державного механізму на воєнний лад

На світанку 22Червень 1941 війська нацистської Німеччини та її союзників вторглися на територію нашої країни. Тим самим німецький уряд розтоптало всі договори, укладені ним з Радянським Союзом у 1939 р. Щоб якось пояснити своєму народу ці дії, нацистське керівництво придумало казку про превентивної війни: нібито СРСР збирався напасти на Німеччину, а вона лише випередила його. Насправді, нічого подібного, звичайно, не було. Радянський Союз не мав наміру ні на кого нападати, хоча б уже тому, що не був готовий до війни. Це було обумовлено цілим комплексом об'єктивних і суб'єктивних факторів. Серед них слід назвати, звичайно, і масові репресії, вибівшіе не тільки з ладу, але й з життя більшу частину вищого командного складу армії і військової промисловості, а також прорахунок І.В. Сталіна, не очікував нападу Німеччини вже в 1941 р. Ці обставини зумовили невдачі Червоної Армії на початку війни. Нами були втрачені величезні території, під окупацією опинилися мільйони радянських людей, в боях загинули або потрапили в полон сотні тисяч червоноармійців і командирів ЧервоноїАрмії. Тим не менше Гітлеру не вдалося здійснити свій план блискавичного розгрому Радянського Союзу за 6 - 8 тижнів. Дійшовши до Москви (а також Ленінграда, Ростова), німці були відкинуті взимку 1941 - 1942 рр.. далеко від столиці нашої Батьківщини. Це було їхнє першою поразкою у Другій світовій війні.

Труднощі і невдачі початкового періоду війни не зломили патріотичний дух радянського народу, його вірність Вітчизні. Розгорнулася боротьба за перебудову всього життя нашої країни на воєнний лад, за зміцнення радянських збройних сил. "Все для фронту! Все для Перемоги!" - Цьому гаслу підпорядкували свою діяльність усі народи нашої Вітчизни.

З моменту нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз центром доленосних подій Другої світової війни став радянсько-німецький фронт. Велика Вітчизняна війна радянського народу викликала співчуття і підтримку демократичних сил усього світу. У ході війни склалася антифашистська коаліція, що включала СРСР, США, Англію і багато інших держав.

Звичайно, головні тяготи боротьби з фашизмом лягли на плечі радянського народу. Але нам допомогли активну французьке рух Опору, героїчна партизанська боротьбанародів Югославії, Греції, Польщі та інших окупованих загарбниками країн, антифашистська боротьба народу в самих агресивних державах. Допомога зброєю, технікою, іншими ресурсами нам надали союзники по антигітлерівській коаліції. Разом з тим історію не перепишеш: вони не поспішали з відкриттям другого фронту проти Німеччини, та й матеріальна допомога не завжди нам виявлялася повністю і своєчасно.

Радянські воїни показали чудеса масового героїзму, ведучи бої деколи з переважаючими силами противника в найбільш невигідних умовах. На захопленій ворогом території стали організовуватися партизанські загони. Країна перетворилася на єдиний військовий табір.

Все народне господарство було підпорядковане задоволенню потреб фронту. Промисловість працювала на оборону, на Перемогу. У східні райони країни евакуювався близько 1,5 тис. промислових підприємств, які на новому місці в небувало короткий термін налагодили випуск військової продукції. Неймовірну навантаження з постачання фронту та евакуації населення та промисловості витримав залізничний транспорт. Героїчні зусилля з постачання країни продовольством проявили селяни, переважно жінки, люди похилого віку і підлітки. Виконання важливих оборонних народно-господарських завдань була підпорядкована діяльність радянських вчених. Величезний внесок у патріотичневиховання радянського народу, в підйом його духу внесли працівники літератури і мистецтва. Фронт і тил були нероздільні.

Перемоги Червоної Армії витвережували подіяли і на союзників Німеччини. Японія, яка зосередила на східних кордонах СРСР мільйонну Квантунську армію, так і не зважилася напасти на нашу країну.

Сталінградська битва, що розгорнулася в 1942 р., знаменувала початок корінного повороту у війні, а битва на Курській дузі 1943 закріпило цей поворот. Тепер наші війська йшли тільки на Захід і завершили розгром Німеччини в її столиці - Берліні.

Перемоги Червоної Армії підняли авторитет СРСР і спонукали Англію і США піти на зміцнення військового співробітництва з Радянським Союзом. Вже в травні і червні 1942 р. були укладені двосторонні договір і угода СРСР з Англією і США. У листопаді - грудні 1943 р. відбулася відома Тегеранська конференція трьох держав, на якій представники союзників обговорювали найважливіші питання спільного ведення війни і післявоєнного устрою.

В обстановці блискучих перемог Червоної Армії в лютому 1945 р. відбулася Ялтинська конференція керівників провідних країн антигітлерівськоїкоаліції - Сталіна, Рузвельта, Черчілля, яка відіграла велику роль в організації остаточного розгрому гітлерівської Німеччини та пристрої післявоєнної Європи.

9 травня наша країна відзначила День Перемоги над Німеччиною. У липні - серпні 1945 р. на Потсдамській конференції керівники трьох великих держав - СРСР, США й Англії - визначили основні принципи післявоєнного устрою світу. Друга світова війна, конференції в Тегерані, Ялті та Потсдамі наочно довели можливість успішного співробітництва країн з різним суспільним та політичним ладом в боротьбі проти спільного ворога, можливість взаємоприйнятного вирішення спірних питань.

Капітуляція Німеччини поклала край війні в Європі, але Друга світова війна все ще тривала. В Азії союзник Гітлера - Японія вела військові дії проти Китаю, США та Англії. Щоб скоріше припинити Другу світову війну, а також зміцнити свої східні кордони (яким Японія недвозначно погрожувала протягом 1941 - 1945 рр..), Щоб допомогти народу Китаю, а також виконати свій союзницький обов'язок перед США і Англією, СРСР 5 квітня 1945 денонсував Пакт про нейтралітет, укладений між нимі Японією навесні 1941 р., а 8 серпня 1945 оголосив їй війну. Ця війна була справді блискавичною - 2 вересня 1945 Японія підписала акт про капітуляцію. Розгром Японії означав кінець Другої світової війни, а для нас - періоду Великої Вітчизняної війни.

Ця війна показала всьому світові силу патріотизму народів СРСР. Стійкість нашого солдата викликала захоплення у людей планети. Безмірна любов до Вітчизни, її свободи і незалежності з'явилася головною рушійною силою Перемоги. Невичерпним джерелом нашого могутності була також дружба народів. Ідеологія інтернаціоналізму здобула рішучу перемогу над ідеологією расової ненависті. Народне господарство Радянського Союзу, робітники, селяни, інтелігенція витримали найсуворіші випробування.

Не менш серйозною перевірці піддалося і сама держава, яке змушене було терміново перебудовуватися на воєнний лад. 22 червня 1941 Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про воєнному стані", а 29 червня ЦК ВКП (б) і РНК СРСР звернулися до партійних і радянським органам з директивою, в якій була викладена в загальній формі програма заходів Комуністичної партії і держави поборотьбі з фашистським агресором. У цьому документі вказувалося, що державні і партійні органи повинні викорінити благодушність і безтурботність, прояв яких надзвичайно небезпечно у військових умовах, забезпечити зміцнення громадської, державної, військової та трудової дисципліни, мобілізувати всі сили на розгром фашизму.

У новій обстановці була проведена серйозна перебудова державного апарату. В умовах воєнного часу ще більше посилилася роль центральних органів влади і управління, хоча разом з тим була проведена і певна децентралізація, викликана необхідністю оперативно вирішувати конкретні питання управління. Значно змінилася структура управлінського апарату, зайві ланки були відсічені, багато підрозділів паралельного дії злиті, штати значно скорочені.

Органи влади та управління. У період війни зберегли свої повноваження вищі органи державної влади та управління СРСР: Верховна Рада і його Президія, Рада Народних Комісарів, галузеві, а також республіканські органи влади та управління, місцеві радянські органи. Створені тимчасові надзвичайні органи влади і управління, включаючи Державний Комітет Оборони (ДКО), у своїй діяльності спиралися на апарат Рад і інших конституційних органів.

Але війна внесла свої корективи в організаціюі порядок роботи державного апарату. Вона, зокрема, перешкодила проведенню у передбачені законом терміни чергових виборів до Рад усіх ступенів. Президія Верховної Ради СРСР і Президії Верховних Рад союзних республік були вимушені протягом 1941 - 1945 рр.. неодноразово відкладати проведення чергових виборів і продовжувати повноваження відповідних Рад. Продовжували виконувати свої обов'язки обрані в передвоєнний час депутати Верховної Ради СРСР, Верховних Рад республік і місцевих Рад. У силу воєнної обстановки і в зв'язку з призовом багатьох, а часто і більшості депутатів в армію порушувалися і терміни скликання сесій Рад. До 1 січня 1945 р. з складу місцевих Рад вибуло понад 59% всіх депутатів, обраних до війни. Переважна їх більшість билося на фронті. Пішли в армію і понад 38% членів виконкомів Рад. За роки війни сесії Верховної Ради СРСР скликалися три рази (червень 1942 р., лютий 1944, квітень 1945 р.). На Україні під час війни перша сесія Верховної Ради республіки зібралася лише на початку березня 1944 р. З урахуванням конкретнихумов скликалися сесії Верховних Рад і інших союзних республік.

У роки війни повноважними визнавалися сесії Рад, на яких були присутні 2 / 3 готівкового складу депутатів, тоді як за Конституцією в мирний час для цього було потрібно присутність 2 / 3 обраних депутатів. Зросла роль депутатів-жінок.

Природно, посилилося значення виконавчих органів Рад, ряд виняткових повноважень Рад здійснювався їх виконкомами. Так, виконкоми вищестоящих Рад могли без проведення додаткових виборів, шляхом кооптації поповнювати склад виконкомів нижчестоящих Рад представниками партійно-радянського активу. Така практика мала найбільш широке застосування на визволеній території при відновленні тут органів Радянської влади. Велику роль у відновленні Рад на визволеній території зіграли спеціально створювані для цієї мети партійно-радянські оперативні групи. По суті, практика виборів Рад була замінена системою призначень. Централізація державного управління, підвищення ролі виконавчо-розпорядчих узкоколлегіальних радянських органів були в умовах Великої Вітчизняної війни до певної міри об'єктивно виправданими, тому що витікали з необхідності концентрації керівництва всіма силами і ресурсами країни для розгрому ворога.

Під час війни значно посилилася інтеграція, злиття партійного і державного керівництва різнихрівнів. Важкі завдання воєнного часу, які не завжди можна було вирішити традиційними методами державного примусу, виконувалися найчастіше комуністами в силу партійного боргу, партійної обов'язку і відповідальності за країну.

Природно, в діяльності Рад депутатів трудящих на перший план висунулася функція організації військового захисту Батьківщини. Органи влади проводили військові мобілізації, допомагали у створенні резервів, відправки на фронт поповнень, в матеріальному постачанні військ, займалися оборонним будівництвом, місцевої протиповітряної оборони. Вони у важкій військовій обстановці підтримували порядок і організованість, стежили за неухильним виконанням законів воєнного часу. Виконкоми Рад здійснювали і господарсько-організаторську функцію, беручи участь у військовій перебудові народного господарства. На них лежала і така нелегка обов'язок, як забезпечення у важкій обстановці війни необхідних умов життя та праці для населення областей, міст, сіл. Активність і відповідальність Рад повсюдно зросли. Зрозуміло, що, коли ми говоримо про Ради воєнного часу, мова йде насамперед про їх виконавчих органах.

У центрі Президія Верховної Ради СРСР продовжував брати найважливіші правові акти. До них відносяться укази про мобілізацію до Червоної Арміїі про введення військового стану, акти про створення нових, в тому числі і надзвичайних, державних органів, про структуру збройних сил, про ратифікацію міжнародних договорів, пов'язаних з війною і її завершенням, про організацію нагородної справи і т.п.

Значно посилилася діяльність Ради Народних Комісарів СРСР. При цьому багато хто найбільш важливі питання, особливо військово-господарські, вирішувалися спільно апаратами ЦК ВКП (б) і Раднаркому СРСР. Раднарком проробив і величезну організаторську роботу, пов'язану з переміщенням промислових підприємств з прифронтових у східні райони країни. Велику увагу приділяв Раднарком новим порядком керівництва військової економікою.

Велика роль у цьому належить також Держпланові СРСР (голова - М. А. Вознесенський). Швидко змінюється обстановка на фронтах, потреба у прийнятті оперативних і гнучких рішень підвищили значення поточного планування. Квартальні, місячні та декадні навіть господарські плани стали основною формою планування у воєнний час. РНК СРСР і ЦК ВКП (б) прийняли незабаром після початку війни мобілізаційний народно-господарський план на III квартал, а в серпні 1941 р. - військово-господарський план на IV квартал цього року. На 1942 р. бувзатверджений план по районах Поволжя, Уралу, Західного Сибіру, Казахстану та Середньої Азії. Переведення економіки на військові рейки завершився до кінця 1942 р., а потім почався етап загального підйому військового виробництва. У серпні 1943 р. було затверджено план розвитку економіки Уралу. Були прийняті плани відновлення і розвитку народного господарства у визволених від окупантів районах.

Уряд здійснив ряд надзвичайних заходів щодо підвищення ефективності використання в народному господарстві всіх готівкових кадрів і вишукування додаткових резервів. Раднаркомам союзних республік і край (обл) виконкомам було надано право оперативно маневрувати робочою силою для збільшення обсягів військового виробництва.

Раднарком СРСР організував контроль за виконанням Постанови ДКО СРСР від 18 вересня 1941 "Про загальне обов'язкове навчання військовій справі громадян СРСР" та інших найважливіших рішень оборонного характеру.

При Раднаркомі СРСР був створений ряд нових органів. Рада з евакуації при РНК (голова - М. М. Шверник) керував евакуацією промисловості. Він спирався на прифронтові евакуаційні комісії при виконкомах місцевих Рад, на відділи з евакуації, створені в апаратах наркоматів, і на уповноважених галузевих наркоматів,відповідальних за евакуацію відповідних підприємств. Робота з розміщення евакуйованих підприємств проводилася під керівництвом місцевих партійних і державних органів. Серед нових органів Раднаркому слід назвати також установи, що відали постачанням народного господарства: нафтопродуктами - Главснабнефть, вугіллям - Главснабуголь, лісоматеріалами - Главснаблес, газом - Головне управління штучного палива і газу. Були створені також Комітет з обліку та розподілу робочої сили, Управління з евакуації населення (на місцях - евакопункти), Управління з державного забезпечення та побутового пристрою сімей військовослужбовців. У 1943 р. постановою РНК СРСР і ЦК ВКП (б) "Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації" організацію таких робіт поклали на Комітет при РНК СРСР по відновленню господарства в районах, визволених від німецької окупації. Інформаційно-пропагандистську роботу проводило створене в перші дні війни Радінформбюро. Потреби воєнного часу викликали до життя освіта ряду нових народних комісаріатів СРСР, перш за все по галузях промисловості, що виробляли зброю, боєприпаси та спорядження: наркомати боєприпасів, танкової промисловості, мінометного озброєння. У регіонах найбільшої концентрації підприємств оборонної промисловості діяли територіальні управліннявідповідних наркоматів. У союзних республіках, особливо сильно постраждали від війни, були створені нові республіканські наркомати по житлово-цивільного будівництва. Створювалися нові структурні ланки і в раніше існували наркоматах. Управління військово-дорожнього будівництва в складі Наркомату шляхів сполучення СРСР, Главвоенторг - в Наркоматі торгівлі СРСР, Відділ евакогоспіталів - в Наркоматі охорони здоров'я СРСР, Відділ соціального забезпечення інвалідів війни та сімей загиблих на фронті військовослужбовців - у наркоматах соціального забезпечення союзних республік.

Для оперативного вирішення питань були розширені права наркоматів в галузі фінансів, розподілу матеріальних ресурсів, в області капітального будівництва. Наркомати СРСР очолили талановиті діячі Радянської держави: Ф.Д. Устинов - Наркомат озброєння, А.І. Шахурін - авіаційної промисловості, Б.Л. Ванников - боєприпасів, І.Ф. Тевосян - чорної металургії, А.І. Єфремов - танкобудівному промисловості, В.В. Вахрушев - вугільної і т.д. Взагалі слід зазначити, що війна, і особливо невдачі першого року, змусили Сталіна піти на те, щоб при підборі керівних кадрів державного і військового апарату керувалися не тільки принципом особистої відданості вождю, але і відмінним професіоналізмом, вимогливістю і відповідальністюза доручену ділянку роботи.

Суворі умови Великої Вітчизняної війни викликали до життя створення і спеціальних надзвичайних органів, наділених особливими повноваженнями. Таким вищим надзвичайних органом у країні був Державний Комітет Оборони СРСР, утворений 30 червня 1941 Постановою Президії Верховної Ради СРСР, Раднаркому і ЦК ВКП (б).

У руках ДКО була зосереджена "вся повнота влади в державі". Ніколи ще - ні до, ні після війни - у країні не було органу з такими необмеженими повноваженнями, що проіснувало понад 4 років і не передбаченого Конституцією СРСР. Іноді його порівнюють з Рад робітничих і селянських Оборони часів громадянської війни. Але сфера повноважень останнього як надзвичайного органу була все ж таки більш обмежена. Постанови ж ДКО мали силу законів воєнного часу. Партійні, радянські, господарські, військові та громадські організації, всі громадяни СРСР зобов'язані були неухильно виконувати постанови і розпорядження ДКО. Свого великого апарату сам ДКО не мав, а діяв через партійні, державні органи і громадські організації. Для оперативного вирішення питань на фронтах, у військово-промислових наркоматах і відомствах, убагатьох республіках, краях і областях, на найважливіших підприємствах і будовах засновувалися посади уповноважених ДКО. Вони контролювали виконання постанов цього Комітету. При ДКО за потребою утворювалися спеціальні комітети і комісії (наприклад, Транспортний комітет).

У 1941 - 1942 рр.. ДКО створив місцеві прифронтові надзвичайні органи - міські комітети оборони. Вони були утворені в Севастополі, Одесі, Тулі, Ростові, Сталінграді, Воронежі - усього більш як у 60 містах. Міські комітети оборони об'єднували партійне керівництво, цивільну та військову владу на місцях. Головами комітетів оборони були перші секретарі обкомів або міськкомів партії, їх членами - керівники місцевих радянських і військових органів. Міські комітети оборони керували оборонним будівництвом, створенням народного ополчення і інших добровольчих формувань, організовували виробництво і ремонт бойової техніки і озброєння.

У роки війни для вирішення конкретних завдань створювалися і вузькоспеціальні надзвичайні органи. Таким органом, наприклад, була Надзвичайна Державна Комісія з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників та їх спільників і завданої ними шкоди громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам СРСР. Були утвореніаналогічні комісії в республіках, областях (краях) та містах.

На організації державного управління в роки війни позначалася і введення в тих чи інших районах країни спеціальних режимів, і перш за все відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. "Про воєнному стані". Норми цього Указу діяли тільки на територіях, оголошених на військовому положенні. Додатковими указами Президії Верховної Ради СРСР військовий стан вводився в більшості союзних республік, АРСР і областей європейської частини СРСР, Грузинської РСР і ряді міст Закавказзя, на узбережжях Чорного і Каспійського морів. Фактично в повному обсязі режим воєнного стану встановлювався головним чином у прифронтових і близьких до них районах. Військовий стан було введено також на всіх залізницях, на морському, річковому і повітряному транспорті.

У місцевостях, оголошених на військовому положенні, всі функції органів державної влади в галузі оборони, охорони громадського порядку і державної безпеки передавалися військовим радам фронтів (округів), армій, а де не було військових рад - вищому командуванню з'єднань.

Поряд з органами військовогоуправління продовжували діяти місцеві радянські органи влади і управління, які здійснювали свої функції у всіх інших сферах державної, господарської і культурного життя. Місцеві влади були зобов'язані надавати повне сприяння військовому командуванню у використанні сил і засобів даної місцевості для потреб оборони. Указ від 22 червня 1941 наділяв військові влади правом залучати населення до трудової повинності, встановлювати військово-квартирну повинність, мобілізовувати транспортні засоби. Військова влада регулювали режим роботи підприємств та установ, порядок проведення зборів і ходів, роботи торгуючих організацій і комунальних підприємств, встановлювали правила відпуску товарів населенню. Вони контролювали рух населення в місцевостях, оголошених на військовому положенні, мали право в адміністративному порядку виселяти з цих районів небажаних осіб. Військова влада видавали обов'язкові для населення постанови, за невиконання яких винні піддавалися в адміністративному порядку позбавлення волі до 6 місяців або штрафу до 3 тис. руб.

Військовий стан на транспорті означало перш за все введення військової дисципліни в системі транспортних відомств. Робітники і службовці транспорту нарівні з військовослужбовцями несли дисциплінарну та кримінальну відповідальність заскоєні вчинки і злочини.

У виняткових випадках запроваджували і стан облоги. Його оголошували у важливих у військовому відношенні містах і районах, наприклад, у Москві, Ленінграді, Сталінграді, Тулі і деяких інших містах і районах прифронтової смуги, в умовах безпосередньої загрози захоплення їх ворогом. Стан облоги характеризувалося в порівнянні з військовим становищем ще більш жорсткою регламентацією режиму. Відповідно до нього вводиться комендантська година, суворо впорядковувалося і контролювалося пересування транспорту і населення під час повітряної тривоги, посилювалася охорона громадського порядку. Порушників порядку в умовах стану облоги могли притягнути до кримінальної відповідальності з передачею справи військовому трибуналу. Провокатори, шпигуни, інші агенти ворога, які закликали до порушення порядку, підлягали розстрілу на місці.

Особливо слід сказати про Радянську владу на окупованій території. Загарбникам не вдалося повністю ліквідувати тут радянські державні органи. У районах, областях і республіках, зайнятих ворогом, зберігалися або створювалися партійні і радянські органи, що спиралися на партизанське та підпільний рух. Влітку 1943 р. понад 200 тис. кв. км радянської землі в тилу ворога знаходилося підповним контролем партизанів. У тилу фашистських військ в різний час діяли 35 обкомів партії, 2 обласних партійних центру, 2 межуездних комітету, 40 міськкомів, райкомів 19 у великих містах, 479 сільських райкомів і багато інших партійних органів різних рівнів. У Ленінградській та Орловської областях, на Україні і в Білорусії скликалися підпільні сесії сільрад та райрад, проходили зустрічі партизанів і підпільників - депутатів Рад з своїми виборцями. Важливою особливістю функціонування Радянської влади в тилу ворога було те, що поряд з її деякими традиційними довоєнними органами їх роль виконувало також командування партизанських формувань. Радянські органи на окупованій території часом виникали і у вигляді надзвичайних районних "трійок", уповноважених Радянської влади та інших державних установ.

Своїм найважливішим завданням всі органи влади в тилу ворога вважали боротьбу з фашистськими загарбниками. Вони формували партизанські загони і групи, організовували продовольчу та іншу матеріальну допомогу партизанам, велику увагу приділяли збереженню радянського способу життя в партизанських краях, надавали допомогу виходив з оточення воїнам Червоної Армії. У своїй діяльності підпільний партійно-радянськийактив керувався директивами ЦК партії і радянським законодавством, виходячи з принципу, що окупація не припиняє дію радянських законів.

Республіканські органи тих союзних республік, території яких повністю піддалися окупації, були евакуйовані в тил і тут продовжували свою роботу з організації підпільної боротьби і з підготовки до майбутнього відновлення Радянської влади на прибуток, що звільняється військами території. Так, центральні державні органи УРСР були евакуйовані до Саратова, потім переміщені в Уфу і далі до Москви, а в 1943 р. повернулися на свою територію, до Харкова. Центральні партійні і радянські органи республік регулярно посилали на окуповану територію зв'язкових для передачі директив та інструкцій, відряджаються працівників для поповнення складу підпільних організацій, узагальнювали що надійшла з тилу ворога інформацію про стан справ на рідній землі.

Будівництво збройних сил. Велика Вітчизняна війна внесла істотні зміни в склад, структуру і управління збройними силами. Напад на нашу країну багатомільйонної громади фашистських військ зажадало проведення негайної мобілізації. Відповідно з мобілізаційним планом вже 22 червня 1941 Президія Верховної Ради СРСР, керуючись КонституцієюСРСР, оголосив мобілізацію військовозобов'язаних 14 віків по 14 військовим округах країни. У перші дні війни в армію було призвано 5 млн. чоловік. Пізніше мобілізація була проведена і в інших округах, та призову підлягали чоловіки віком від 18 до 55 років. До кінця війни чисельність радянських збройних сил досягала 11365 тис. чоловік. Всього за час війни в Червоній Армії служило близько 31 млн. чоловік, що народилися до 1927 р. включно.

Одним з найважливіших завдань військового будівництва була масова підготовка захисників Батьківщини для поповнення діючої армії. Радянська держава вживав заходів, щоб кожне нове поповнення приходило в армію і флот вже з навичками військової справи. Відповідно до постанови ДКО "Про підготовку резервів у системі Наркомату оборони і Наркомату Військово-Морського Флоту" від 16 липня 1941 р. і "Про загальне обов'язкове навчання військовій справі громадян СРСР" від 18 вересня 1941 обов'язковому навчанню підлягали всі чоловіки у віці від 16 до 50 років. Всього за роки війни систему військової попереднього всеобучу пройшло близько 18млн. чоловік.

Військові мобілізації не були єдиним джерелом поповнення збройних сил. У перші ж дні війни патріотичний підйом охопив усіх радянських громадян. В армію вступили сотні тисяч добровольців. Стали формуватися дивізії народного ополчення, винищувальні батальйони, добровільні жіночі частини та підрозділи. На початку липня 1941 р. створення дивізій народного ополчення було санкціоновано ДКО. Ці дивізії формувалися на засадах добровільності в районах, яким безпосередньо загрожували фашистські війська, з громадян, що не підлягають обов'язковій мобілізації. Надаючи допомогу кадрової армії, народне ополчення покрило себе невмирущою славою.

На території, тимчасово захопленій фашистами, зростала кількість партизанських формувань - яскраве свідчення активності народних мас у визвольній боротьбі проти окупантів. Тільки за офіційними даними, в партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося понад 1 млн. бійців. Народи СРСР усвідомлено йшли в бій, на жертви і позбавлення заради наближення перемоги над фашистськими загарбниками.

Багато чого було зроблено для вдосконалення системи підготовки командних кадрів. За роки війни її пройшло близько 2 млн. військовослужбовців.

У січні - лютому 1943 р. для особового складу Червоної Арміїі Військово-Морського Флоту були введені нові знаки розрізнення, відновлені погони.

У найтяжчий, початковий період війни в боях народилася радянська гвардія. Військовим частинам, кораблям, з'єднанням та об'єднаннях (арміям), що виявили героїзм, високу організованість і вміння громити ворога, присвоювалися найменування гвардійських з врученням їм гвардійських Червоних Прапорів. Для особового складу були встановлені особливі відзнаки у вигляді військових гвардійських звань і нагрудного знака. Для заохочення особливо відзначився в боях солдатів і офіцерів в роки війни заснували дев'ять нових бойових орденів, у тому числі ордена Суворова, Кутузова, Олександра Невського, Вітчизняної війни, Слави, і багато медалей.

Була проведена реорганізація управління військами. У червні - серпні 1941 р. перебудували систему органів стратегічного і оперативного керівництва збройними силами. 23 червня за рішенням Політбюро ЦК партії була утворена Ставка Головного Командування (10 липня перейменована в Ставку Верховного Головнокомандування) - вищий орган стратегічного керівництва збройною боротьбою. До неї увійшли члени Політбюро ЦК партії і керівники Наркомату оборони: С.К. Тимошенко (голова), С.М. Будьонний, К.Е. Ворошилов, Г.К. Жуков, Н.Г. Кузнєцов, В.М.Молотов, І.В. Сталін. 10 липня головою Ставки було призначено І.В. Сталін, а 8 серпня він став і Верховним Головнокомандувачем.

Робочим апаратом Ставки служили Генеральний штаб, Управління Наркомату оборони і Наркомату Військово-Морського Флоту. Вжиті Ставкою рішення доводилися до відома командування фронтів і флотів у вигляді директив Верховного Головнокомандування. У своїй діяльності Ставка спиралася на військові ради фронтів. Зв'язок з фронтами здійснювалась і через представників Ставки, у завдання яких входили: координація дій фронтів, контроль за виконанням директив Верховного Головнокомандування, допомога фронтах в плануванні, підготовці та здійсненні операцій. Найчастіше Ставку представляли Г.К. Жуков, призначений в серпні 1942 р. першим заступником Верховного Головнокомандувача, і начальник Генерального штабу А.М. Василевський.

Вищими об'єднаннями військ з липня 1941 р. були три найважливіші стратегічні напрямки (Північно-Західне, Західне і Південно-Західне) на чолі з їх Головним командуванням, а після реформування напрямків з липня 1942 вищими об'єднаннями військ стали фронти, очолювані командувачами і військовими радами. Вони й керували військовими операціями.

Військові ради фронтів і армій були постійно зв'язані з ДКОі Верховним головнокомандуванням, несли перед ними повну відповідальність за бойові дії, військову підготовку, політико-моральний стан і матеріально-технічне забезпечення військ.

До з'єднанням в роки війни ставилися корпусу, дивізії, бригади. Командуючим фронтами і арміями, командирам з'єднань, які безпосередньо керували бойовими операціями, були надані права щодо присвоєння військових звань, призначення на посади командного і начальницького складу, нагородження від імені Президії Верховної Ради СРСР орденами і медалями відзначилися в боях. Частинами в Червоній Армії були полки, а також особлива категорія підрозділів, які отримали найменування "окремих" (окремий батальйон, окремий дивізіон), командування яких користувалося правами на щабель вище.

З липня 1941 р. у частинах і з'єднаннях було введено інститут військових комісарів, які, керуючи партійно-політичною роботою, нарівні з командирами несли повну відповідальність за бойову підготовку і боєздатність військ. Але на відміну від часів громадянської війни функціями контролю над командним складом комісари не мали. У підрозділах вводилися посади політруків. Після успішного розгортання багатомільйонної армії, піднесення її морально-політичного духу і боєздатності, накопичення командирами досвіду політичної роботи стало можливим зміцнення єдиноначальностів управлінні військами. У жовтні 1942 р. інститут військових комісарів в армії і на флоті був скасований. Були введені посади заступників командирів по політчастині. У партизанських загонах військові комісари були збережені. При Головному політуправлінні і при політуправліннях фронтів існували партизанські відділи.

Для керівництва партизанською боротьбою в травні 1942 р. ДКО утворив при Ставці Центральний штаб партизанського руху, а також штаби при військових радах фронтів, у вересні 1942 р. було створено Головне командування партизанського руху.

Бойовий досвід усіх родів військ у роки війни регулярно узагальнювався і знайшов своє чітке відображення в нових статутах і настановах, у тому числі в Бойовому статуті піхоти 1942 р., Повчанні по польовий службі штабів 1942 р., Повчанні по військовий розвідці.

Органи суду і прокуратури. Судова система в роки війни не зазнала принципових змін. Проте посилилася роль військових трибуналів. Вони, як і колись, розглядали справи про військові злочини та про всіх інших злочинах, скоєних військовослужбовцями. Проте в місцевостях, оголошених на військовому положенні, з самого початку війни трибуналівбуло передано, і багато справ, що входили до компетенції загальних судів: розкрадання соціалістичної власності, грабежі, розбої, бандитизм, умисні вбивства і деякі інші. Військові трибунали створювалися при військових округах, фронтах, флотах і арміях, при корпусах та інших з'єднаннях, а також на залізницях, в морських і річкових басейнах. Вся система військових трибуналів очолювалася Верховним Судом СРСР, у складі якого діяли Військова, Військово-залізнична та Військова воднотранспортної колегії.

У початковий період війни в місцевостях, оголошених на військовому положенні, і в районах бойових дій військові трибунали розглядали справи у складі трьох постійних суддів. Проте вже з червня 1942 до розгляду справ стали залучати армійську громадськість - засідателів, призначуваних командуванням і політорганами. Військові трибунали підтримували тісні контакти з командуванням, військовими радами і політорганами фронтів, армій, з'єднань і частин, що дозволило поліпшити їх попереджувальну, профілактичну роботу серед військовослужбовців.

Судочинство у військових трибуналах здійснювалося на підставі статей КПК, а також з урахуванням тих нових норм, які були продиктовані умовами воєнного часу і необхідністю у зв'язку з цимздійснення оперативного та ефективного судового розгляду.

Загальні суди розглядали справи про деякі злочини, що входять до підсудність і військових трибуналів (розкраданні, грабежі, розбої, вбивство), але скоєних у місцевостях, не оголошених на військовому положенні, а також усі інші справи, не віднесені до підсудності військових трибуналів. Центральне місце в їх роботі займало розгляд справ, пов'язаних з порушенням у воєнний час трудової і державної дисципліни. Не припинялося в роки війни розгляд народними судами і цивільних справ. У Москві навіть тоді, коли було оголошено стан облоги і міський суд був перетворений у військовий трибунал, в кожному районі міста для розгляду цивільних справ був збережений народний суд. Але в цілому кількість цивільних справ у судах в цей період різко скоротилася. Воно виросло після звільнення нашої території від загарбників.

У воєнний час нагляд за законністю поряд з територіальними органами прокурорськими покладається на військову прокуратуру. Військова прокуратура на чолі з Головним військовим прокурором здійснювала вищий нагляд за точним виконанням законів у збройних силах. Головна військова прокуратура об'єднувала йнаправляла діяльність прокуратур бригад, дивізій, корпусів, армій, фронтів, окремих видів збройних сил і військових округів. Головний військовий прокурор був безпосередньо підпорядкований Прокурору СРСР.

формирование зож